8 клас

!!! Д/з за 19.05.2022 👇

Вічні книги людства
Посилання на тест👇

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7496797

25.01.2022

" Пісня про Роланда"

Посилання на твір🔻

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=588

Посилання на відео🔻

https://www.youtube.com/watch?v=i-bz5-HJgFA

!!!Опрацювати матеріал, читати твір

20.01.2022

Омар Хайям

Видатний учений Давньої Персії, поет, математик, астроном, знавець багатьох мов світу.

Кілька сотень рубаї належать його перу. Всесвітню славу східний митець здобув після того, як англійський поет Едвард Фіцджеральд упорядкував його твори, видав їх англійською мовою 1859 року. У збірці було майже сто віршів Омара Хайяма. Поет звертається до вічних питань: сенс людського життя, загадка смерті, кохання, щастя, питання Бога.

Рубаї — чотиривірші філософського або любовного змісту, в яких римуються 1-й, 2-й, та 4-й рядки. У них поет постає абсолютно різним: він то захоплюється Божественним творінням, то заперечує ідею Бога, він говорить про смерть і в той же час заявляє про свою безстрашність перед нею. Омар Хайям оспівує життя у всіх його проявах: щастя, кохання, вино.

Поет стверджує ідею вільної людини, яка живе у гармонії зі світом і дійсністю.

Посилання на вірші🔻

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=584

Посилання на відео🔻

https://www.youtube.com/watch?v=5VbYbtOGrqQ

!!!Переглянути відео,

 вивчити напам'ять 3-4 рубаї  О. Хайама

15.01.2021

Ду Фу

(712 — 770)

Життя Ду Фу, котрий вніс свій неповторний внесок в історію китайської літератури, — важкий і гіркий шлях людини зі збіднілого роду, змушеної продовжувати традиції своєї сім'ї, яка гордилася у минулому відомими полководцями та державними діячами. Проте зробити кар'єру Ду Фу не допомогли ні славетні імена предків, ані його талант. Ду Фу тривалий час мандрував країною, не зважуючись через бідність з'явитися на іспити.

У тридцять років він, нарешті, приїхав у столицю, але іспитів не склав. Тоді він написав для імператора оду, присвячену стародавнім обрядам, і йому поталанило привернути до себе увагу. Проте від посади у кримінальному відомстві у провінції, яку йому запропонували, він відмовився. її замінили на ще дрібніший чин при дворі спадкоємця, і цей чин — лише подоба служби, яка не давала ні засобів до існування, ні доступу до політики.

У 755 р. поет опинився у полоні у повстанців Ань Лушаня, але йому пощастило втекти. Отримавши досить високе призначення, він повернувся разом із імператорським двором у столицю. Проте незабаром Ду Фу потрапив у немилість, його відправили у провінцію, а згодом поет покинув службу і перебрався у Ченду (провінція Сичуань), де прожив до самої смерті. Там йому й спорудили храм, який став у 50-х pp. XX ст. музеєм ім. Ду Фу.

Відсутність датування багатьох творів утруднює періодизацію творчості Ду Фу, життя котрого поділяють зазвичай на три періоди. Межею першого та другого вважають повстання Ань Лушаня, третього — переїзд у Ченду. Найзначнішими творами першого періоду життя Ду Фу є поеми "Красуні" ("Ліжень сін") та "Військова колісниця" ("Бін че сін"), спрямовані проти тимчасових правителів. У поемах Ду Фу розкрив наслідки вивищення фаворитки Ян Гуйфей, з допомогою котрої до влади прийшов її брат — шанолюб і євнух — хоронитель гарему. Саме у таких випадках літописці називали "євнухів і жінок" причиною всіх лих, зокрема і повалення династії.

У першій поемі Ду Фу змалював надмірну розкіш столичних красунь — їхні плаття, виїзди, бенкети. Натяк на головну героїню цієї вакханалії — неназвану Ян Гуйфей, прочитувався у виведених тут титулах її сестер. Більш відкрито невдоволення поета існуючим порядком прослідковується у другій поемі, основне в якій — змалювання страждань і загибелі солдатів, страждань їхніх дружин, запустіння в селах і на полях. Майстерність поета вдосконалювалася з роками, і в цьому плані чималу роль відіграла політична катастрофа 755 р.

Вона посилила в нього вираження болю та гніву, відточила критичне ставлення до дійсності. Близькі до цих поем теми зустрічаються і в інших його творах: викриття трьох сестер — у поемі "Думи на шляху зі столиці у Финсянь" — "Цзи цзінь фу финсянсянь юн хуай у бай цзи" ("...небесні феї в тронній залі... з гістьми радіють цілий день"); протест проти завойовницьких війн — у першому циклі "В похід за Велику стіну" — "Чу се" (докір імператору: "У нього ж бо землі без ліку, навіщо ж ширити кордони?..").

Але Ду Фу не лише викривав. Він створював і традиційні звернення до друзів, поетів, звертався до образів діячів минулого, а у віршах, присвячених Лі Бо, змалював індивідуальний портрет свого видатного сучасника. Він писав про перли, які йому привезли "з берегів віддаленого моря" ("Прибув гість"), прагнув до "океанського простору" ("Думи на шляху..."), неперевершено змальовував природу. В "Уривку", наприклад, яскраві фарби у перших рядках відтворюють природу в спокої. Третя строфа привносить у пейзаж тривогу героя, а в останній, де подана відповідь на третю, поет запитує: чим це все закінчиться — відчаєм чи надією?

Мистецтво несподіваного в "обірваних рядках" у Ду Фу збагачувалося таким чином і новими відтінками — гумористичними, наприклад, у чотиривірші "План восьми розташувань". У перших двох віршах поет зі всією пишнотою уславлював мудрість стародавнього стратега та його знаменитий план битви; у третьому — ще врочистіше стверджував, що кам'яні брили, на яких змальований план, переживуть віки як пам'ятка військового мистецтва; і завершував іронічним зітханням: не вдалося стратегові — на жаль! — лише перемогти.

Відсутність пієтету перед давниною, навіть перед Сином Неба, як і багато іншого, засвідчує перелом у середньовічній свідомості. Відомими стали його поетичні цикли "Три управителі" ("Сань лі") і "Три розлуки"("Сань бе"), у яких розгорнута яскрава картина життя Китаю середини VIII ст. У багатьох віршах поет намагався передати тугу за рідним краєм, за своєю сім'єю, з якою був розлучений ("Цвіркун" — "Цу чжі"). Ду Фу — майстер пейзажної лірики. Він оспівав природу рідної країни, радість життя простої людини на лоні природи ("Весняні води" — "Чунь шуй", "Рано встаю" — "Цзао ці", "В єднанні з природою", "Вночі у селі" — "Цунь є").

Досконало опанувавши форми віршування та поетичної мови, Ду Фу багато зробив для розвитку китайської поетичної культури, справив величезний вплив на розвиток китайської поезії. У Китаї його шанобливо звуть "корифеєм поезії". Збереглося понад 1400 віршів поета.

Посилання на вірш🔻

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=578

Посилання на відео🔻

https://www.youtube.com/watch?v=AYF-6-Cij7Y

!!! Опрацювати біографію поета, 

вивчити напам'ять вірш Ду Фу "Пісня про хліб і шовк"

11.01.2021

Лі Бо

(705-762)

3 618 року в Китаї починається правління династії Тан, котре тривало майже триста років. Внаслідок об'єднання ворогуючих між собою князівств було створено могутню танську державу.

Доти небачена широта спілкування із зовнішнім світом сприяло знайомству з різними досі незнайомими для Китаю релігійними поглядами. Ця широта сприяла релігійному терпінню, а разом з ним і свободі висловлення думок.

Традиційна повага до літератури набула практичного характеру: одним із головних предметів на екзаменах на чиновничі посади була поезія. Поезія усіляко заохочувалася нерідко правителями країни, які самі писали вірші. У політику і літературу прийшли вихідці з сімей середніх і дрібномаєтних землевласників, котрі виросли в селах і були більш близькі до народу, ніж стара аристократична верхівка. Це не могло не вплинути на літературу.

Світогляд танського літератора набагато розширився. Життєвий досвід поета вже не обмежувався рідним селищем і недалеким містечком, а охоплював велику країну з неоднаковими умовами життя в різних її куточках. Поет, який усе частіше був державним чиновником, і своєю службою, і творчістю змушений був брати участь у житті країни.

Коли ми звертаємося до танської літератури, передусім ми говоримо про ліричну поезію. Вона продовжила й розвила великі досягнення минулого й піднялася на небувалу височінь.

Долаючи внутрішню порожнечу та квітчастість віршів V— VI століть, перші танські поети хоча й були носіями цих вад, але на їхню творчість вже лягла печатка нового: майбутня простота форми й глибина поетичної думки.

У танські часи переживали свій розквіт п'яти— і семисловні вірші з двохрядковою строфою, з обумовленим чергуванням тонів, з єдиною римою. Вони дали велику можливість застосуванню в поезії розмовної мови. Новаторство танської поезії поєднувалося з традиційністю зображальних засобів і висловлювалося не тільки у відкритті нової, але — часто — в поглибленні звичної теми. Гори й ріки, застава та місяць, мандрівник, верба й весна — все це існувало й розвивалось у китайській поезії з давніх-давен, і все це набувало протягом століть нову забарвленість. У русі поезії від піднесеності до повсякденності й конкретності відобразився той генеральний напрямок поезії танського часу, на якому були досягнуті найбільші її перемоги.

На початку танської поезії стояли такі видатні майстри, як Ван Бо, Лу Чжао-лінь, Чень Цзі-ан, Мен Хао-жань, Гао Ші та інші. Окрім "тихої" поезії того часу була й інша — поезія битв і мандрів, яка зображувала людину в неспокійних, бурхливих обставинах. Кожен із цих різних поетів так чи інакше передував творчості своїх геніальних сучасників — Лі Бо та Ду Фу.

Лі Бо, відомий поет давнього Китаю, народився у 701 році, був родом з теперішньої провінції Сичуань. Китайські біографи зображують Лі Бо геніальним безумцем, який черпає своє натхнення в келиху з вином, у товаристві інших поетів, які утворюють поетичну співдружність спочатку з шести членів ("Шестеро мудрих з Бамбукового потоку"), а потім з восьми ("Восьмеро безсмертних Винної чаші"). Такі товариства в ту епоху відігравали роль літературних шкіл. Ще в юному віці поет мріяв допомагати людям, і через те він обрав незвичайний шлях для молодої людини його покоління: не складав іспитів, пішов з дому, жив осторонь від людського житла, мандрував, захоплювався лаоською самотністю. Йому було понад сорок років, коли імператор покликав його до свого палацу і нагородив званням ханьлінь, що його нині ми б вважали академічним ступенем. Лі Бо залишався поетом, незалежним у переконаннях і вчинках, а це не збігалося з чиношануванням і придворними правилами. Через три роки Лі Бо залишив столицю заради нових подорожей і зустрічі з поетами Ду Фу, Гао Ші та іншими. Того часу стався бунт Ань Лу-шаня, і через Лушань, де спинився поет, проходили війська Лі Ліня, молодшого брата імператора Су-цзуна. Лі Бо погодився піти до нього на службу, коли Лі Лінь зазіхнув на престол, і поета як його прихильника, було кинуто до в'язниці, а потім заслано в далекий Єлан. Потім його пробачили, повернули посеред дороги. Через кілька років після цих подій, у 762 році, Лі Бо помер у домівці свого родича Лі Ян-біна, якому ми зобов'язані збіркою творів поета. Залишилося понад дев'ятьсот його віршів.

Лі Бо вирізнявся серед сучасників своєю незвичайністю. Він звеличував хоробрих мандрівників, захищав знедолених і відчував себе переможцем, який не знає перешкод. Інші поети засмучувалися невдачами, ремствували на буденні негаразди. Лі Бо ще в юнацькому віці відкинув від себе ці дріб'язкові тривоги й жив у безперервному поетичному горінні, опановував у самому собі цілий світ і тому не страшився самотності.

Сила образів поезій Лі Бо вражала його сучасників. Як поет він перебуває в самій гущині, у найтіснішому скопищі народу, і його можна бачити звідусіль, і сам він бачить весь сучасний йому світ — ніщо не спроможне сховатися від його погляду. Лі Бо писав про все, що перебувало в колі танської поезії. У його "прикордонних" віршах ми знаходимо мужність, суворість і чарівний ліризм, відчуваємо романтику походу, але він пише сміливі вірші проти війн, що їх була велика кількість у 40-50-ті роки VIII століття. Автор п'ятдесяти дев'яти віршів "Давнього", він порівнює себе з Конфуцієм і викриває неправду. У його творчості можна простежити зв'язок із давньою народною поезією. Свої вірші він будував, вдало поширюючи межі правил, підказував новим поетам шляхи просування вперед, відновлюючи китайське віршування, наближаючи словник поезії до словника життя. Незалежність Лі Бо була логічною розбудовою ідеалу свободи, він був упевнений у своїй місії поета-пророка, поета-вчителя, і вона вимагала від нього повної самовідданості. Поет був величним, але в ставленні до людей не мав і тіні пихатості: його поглинають людські турботи, він дає людям втіху, освічує їх, вчить співчуттю.

Ліричні мотиви Лі Бо властиві для всієї давньокитайської поезії. У поезії Лі Бо, видатного стиліста свого часу, це — оспівування вина, квітів, місяця, дружби, природи в цілому. Найбільш видатні твори Лі Бо: "Розмірений, чистий наспів", "Віяння давнини", "Самотньо співаю під місяцем", і класичний зразок прози: "Весняне бенкетування в персиковому саду", а також численні чотировірші.

Окремі твори Лі Бо перекладені головними європейськими мовами.

Посилання на вірші🔻

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=577

Посилання на відео🔻

https://www.youtube.com/watch?v=3T0JoFcFWQg

!!!Опрацювати біографію поета, читати вірші

30.12.2021

Узагальнююче повторення з теми 

"Антична література"

Підсумуємо знання з теми

1.    Що означає термін «античність»?

2.    Дайте визначення міфології. Укажіть відмінність міфу й казки, міфу й релігії.

3.    Кого з давньогрецьких драматургів уважають «батьком трагедії»?

4.    Які драматичні жанри беруть початок і досягають значного розвитку в театральному мистецтві давніх греків?

5.    Поясніть суть «гомерівського питання».

6.    У чому полягає своєрідність драматургії Есхіла? Які сценічні нововведення приписують драматургові? Як сам «батько трагедії» ставився до своєї творчості?

7.    Назвіть характерні ознаки римської літератури.

8.    Завдяки творчості яких митців «золота доба» римської літератури набула такої гучної слави?

9.    Наведіть приклади популярності поезій Горація в Україні.

10.    Коли і з якою метою Верґілій створив «Енеїду»? Якими є головні тема та ідея цього твору?

11.    Окресліть основну тематику творчості Горація.

12.    Назвіть твори Овідія. Розкрийте їх загальний зміст.

1.    Спираючись на конкретні приклади, доведіть, що культура й література Риму розвивалися під потужним грецьким впливом.

2.    Чи можна всіх письменників античної доби вважати класиками світової літератури?

3.    Доберіть до слів відповідні за змістом крилаті вислови з грецької міфології.

Підступні дари — ... .

Слабке місце — ... .

Безцільна робота — ... .

Труд, що триває нескінченно, — ... .

Зникнути з пам’яті, піддатися забуттю — ....

Ключ до розв’язання проблем — ... .

Предмет будь-якої суперечки,— ... .

Сильна запущеність у справах — ... .

Розв’яжіть кросворд.

По горизонталі

1. Одна з трьох частин будинку давньогрецького театру (спочатку — приміщення, де перевдягалися актори).

2.    Основна частина театральної споруди.

3.    Місто, у якому побудували перший кам’яний театр.

4.    Бог, якому було присвячене капище найдавнішого театру Греції.

5.    Особливе взуття давньогрецьких акторів на високій підошві.

6.    Трагік, за часів якого у театр було введено другого актора.

По вертикалі

1. Один із трьох найвизначніших трагічних поетів класичної Греції.

Грецькі терміни в науці

1.    Назва хімічної науки з’явилася ще в Давній Греції. Яким чином?

2.    На згадку про який грецький міф хіміки назвали один з металів ніобієм?

3.    На згадку про яку подію, оспівану в грецькій міфології, люди почали носити каблучки з камінням?

4.    Звідки походить сучасна емблема медицини?

5.    У сучасній мові — засіб, що може вилікувати будь-що, ліки від усіх хвороб та лих. Що це за чудесний засіб і чому його пов’язують із грецькими міфами?

6.    Відомо, що травлення в організмі відбувається за допомогою ферментів, багато з яких є протеїнами. Чому, на вашу думку, їм дали саме таку назву?

7.    Як називається наука про павуків? Чому вона дістала таку назву?

8.    Походження слова «ліцей» пов’язують з Аполлоном. Поясніть, чому.

Заповніть таблицю.

Боги давніх греків

Ім'я бога	Сили природи, які він 5'особлює	Заняття, покровителем яких він є

Ми подорожували у віртуальному світі Давньої Греції та Давнього Риму. Завдяки цій мандрівці маємо цінний скарб — знання про:

•    гармонію тілесного і духовного, любов до життя в усіх його проявах, катарсис у творах античних письменників;

•    давньогрецьку міфологію;

•    Гомера і його знамениті поеми «Іліаду» й «Одіссею»;

•    особливості давньогрецького театру і «батька трагедії» Есхіла, вічний образ Прометея;

•    пам’ятник як символ вічності поезії у творі Горація;

•    життя і творчість поета-вигнанця Овідія, що першим доніс до нащадків у своїх «Метаморфозах» міфи давніх греків і римлян;

•    величезний вплив античної літератури на розвиток світової літератури й культури в усі часи, включно з нинішніми.

!!! Виконати завдання для самоперевірки

28.12.2021

Тести по давньоримській літературі 👇

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7972143

!!! Виконати тестові завдання до 21.00 28.12.2021

23.12.2021

Публій Овідій Назон — співець одвічних перевтілень 

 

Ім'я: Публій Овідій Назон.

Роки життя: 43 р. до н.е. — 17 р. н. е. Місце народження, проживання: Суль-моиа (сучасна Італія), Рим, Томи (нині Констанца, Румунія).

Родина: забезпечена провінційна родина стану вершників.

Освіта: граматична школа в Римі, риторична освіта.

Рід занять: політика, судова справа, поезія.

Основні твори: «Метаморфози», «Фа-сти», «Сумні елегії» та ін.

Публій Овідій Назон — римський лірик — третій (поряд зі старшими Верґілієм і Горацієм) славетний поет часів Августа, народився в м. Сульмоні, що в узгір’ї Абруцьких гір, за 140 км від Рима, і походив зі етапу вершників. Здобувши в Римі ґрунтовну риторичну освіту, служив там на адміністративних і судових посадах; але, відчуваючи нестримний потяг до віршування, облишив службу, щоб присвятити себе поезії. Усі його твори, незважаючи на цілковиту аполітичність, суперечили прагненням імператора Авґуста відновити розхитані «добрі звичаї» і «старо-римські чесноти»: мужність, побожність, серйозність та скромність. Тим часом Овідій (завдяки своєму третьому шлюбові) став членом римського аристократичного суспільства, людиною, близькою до Октавіанового двору. Після 12 р. до н. е. Овідій

звертається до тем героїчно-міфологічного характеру. Він починає велику поему «Фасти» — історично-поетичний коментар до римського календаря, реформованого ІОлієм Цезарем, поетичний довідник із римської релігійної давнини (12 книг — за числом дванадцятьох місяців, збереглися тільки перші шість) та «Перевтілення» («Метаморфози») — збірник античних міфів. У «Фас-тах» поет звів усю різноманітність філологічних домислів, астрономічних довідок, антикварних шукань, описів та оповідань до уславлення цезаря Авґуста і його предків.

До десяти разів Овідію присуджували перемоги на співочих змаганнях, його всюди запрошували, патриції намагалися зав’язати з ним дружбу, римська молодь учила напам’ять його витончені вірші. Поеми мали такий успіх, що їх автора стали порівнювати з Верґілієм та Горацієм. І враз трапилося несподіване. Одного нещасливого дня 8 р. и. е. все змінилося. Спеціальним указом Авґуста Овідія було вислано з Рима у найвіддаленіший закуток імперії — місто Томи (сучасна Констанца в Румунії), де й минули останні роки життя поета. Причини несподіваного заслання досі залишаються невідомими (кажуть, що це були якісь інтриги в оточенні Октавіана).

Поет дуже тяжко переживав розлуку з дружиною, з Римом, зі звичним життям.

 

За період заслання він створив п’ять книг «Сумних елегій» (близько 50 віршів) і чотири книги «Послань із Понта» (понад ЗО віршів), що склали досить точну й переконливу картину умонастрою, страждань і мрій нещасного поета. Багато листів поет написав Ав-ґустові, благаючи про помилування. Але все було даремно. 17 року н. е. Овідій помер, так і не побачивши улюбленої батьківщини, рідних. За легендою, він похований у Томах.

«Метаморфози»

Поема Овідія «Метаморфози» («Перевтілення») має 15 книг, що містять 250 малих поем, кожна з яких закінчується перевтіленням. Автор створив міфологічну картину античного світу.

Сюжет поеми рухається від створення світу, що є першим перетворенням початкового хаосу на космос, до сучасних

Овідієві часів. У другій частині твору з’являється думка про погіршення людського роду з плином часу. У книзі систематизовано оповіді про перетворення відомих міфологічних героїв.

З окремих оповідань, що складають поему, особливої популярності в пізніших європейських літературах набули: картина потопу і перетворення Дафни на лаврове дерево (у книзі І), історії Фаетона (II), Нарциса й Німфи Ехо (ПІ), Шрама й Тісби (IV), Ніоби (VI), Дедала й Ікара, Філемона й Бавкіди (VIII), Венери й Адоніса (X) та ін.

Останні частини поеми присвячені міфологічній історії Риму, яку поет веде від часів Троянської війни і до появи в Італії перших поселенців. Завершується твір хвалою на адресу Юлія Цезаря та Авґуста, зведених до рівня богів й оголошених покровителями імперії Риму.

Сумні елегії

Життя поета (Книга IV, елегія X)

Любощів ніжний співець, як свій шлях життьовий

перейшов я,—

Друже-нащадку, тобі повість розкаже моя.

Мила вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий; Дев’ятдесят туди миль треба від Рима пройти.

<...>

З діда і прадіда рід наш поважний із вершників римських,

Не випадковість, не гріш в люди виводили нас.

<...>

В ранніх зелених літах нас виховують пильно й дбайливо:

В Рим до найкращих знавців батько обох нас послав.

Брат мій від літ молодих вінець красномовства вподобав, Форума сварки гучні вабили серце його.

Серцю ж моєму з дитинства подобались святощі неба.

Муза до тихих пісень кликала душу мою.

Часто мій батько мовляв: «Не за хлібне ти діло берешся. Славний Гомер, але й він так і помер нуждарем».

Батькове слово узяв до душі я і. Муз призабувши,

Спробував прозу писать, кинув я метри дзвінкі, —

Тільки ж писання моє самохіть окрилялося ритмом.

Що б не почав я писать, вірші складались самі.

Роки тим часом минали — нечутною перше ходою,

Вільної тоги настав день для обох юнаків,

Туніки наші прикрасив широкий рубець пурпуровий.

Нахили серця, проте, не відмінилися в нас.

<...>

Потім посаду прийняв я, зеленим літам відповідну, Членом колегії трьох деякий час я пробув.

Курія далі чекала; та звузив я рубчик червоний,

Не до снаги бо мені був той почесний тягар:

Тіло незвичне було, та й душа не лежала до праці,

А честолюбство мені завжди огидне було;

Сестри до того ж аонські шептали про творче дозвілля, Що уявлялось і так даром найкращим мені.

Як шанував, як любив я прославлених Римом поетів!

В кожнім улюбленці муз бога я серцем вчував.

<...>

А виступав я з читаннями перед громадою в Римі,— Ледве чи й раз поголить бороду вправився я.

<...>

Правда, тоді як я йшов на вигнання, багато спалив я Навіть достойних пісень, в гніві на Музу свою.

Серце було в мене чуле, покірне Еротові серце;

Часто з найменших причин поломеніло воно.

Але хоч був я такий, хоч займавсь од найменшої іскри, Та на іменні моїм плям і чуток не було.

<...>

І як про горе моє прилине до вас поголоска,

І понад Стіксом мутним будуть судити мене,—

Знайте, кохані, тоді, що причина мойого вигнання — Вчинок незважений мій, а не злочинство яке.

<...>

Роки найкращі минули; прийшла сивина незабаром,

В кучері чорні мої позапліталася скрізь,

І переможний їздець на моєму віку олімпійський Десять вже взяв нагород і заквітчався вінком,—

Як несподіваний Цезаря гнів мене вислав у Томи,

Де чорноморський бурун в західні б’є береги.

Кари моєї причина і так аж занадто відома,

Але про власну біду свідчить не вільно мені.

Зрада супутників, прикрості слуг — що я згадувать маю? Лихо те тяжче було, аніж вигнання само.

Тільки ж дух мій не стих, не скорився лихій я негоді, Скупчив всі сили свої — перетерпіти біду.

Бід же на мене звалилося стільки на суші й на морі. Скільки зірок золотих в небі високім горить.

Давнє дозвілля, солодке життя довелося забути І в непривичпій руці зброю належну піднять.

Берег сарматський, суміжний із племенем гетів стрілецьким, Зрештою нас привітав після набридлих блукань.

Зброя дзвенить тут довкола, та я, щоб недолю забути.

На самотині свою пісню складаю сумну.

І хоч нікого нема, хто б її привітав благодушно,

Але скорочує день, час забирає вона.

Дяка, о Музо, тобі, що живу я, страждання я зношу.

І що це трудне життя не підломило мене.

Ти-бо потіху даєш, ти приходиш до мене, як ліки,

І заспокоюєш ти серце турботне моє.

<...>

Передчування ж співецьке говорить мені,— та чи правда? — Що і по смерті не весь буду я, земле, твоїм.

Чи то мій хист, чи то ласка твоя оцю славу з’єднали,—

Дякую красно тобі, любий читальнику мій.

(Переклад М. Зерова)

1.    Чому елегії у Овідія названі «сумними»?

2.    Визначте тему та головну думку твору Овідія «Життя поета».

3.    Якими художніми засобами розкрито тему та ідею елегії «Життя поета»?

4.    Визначте, настільки цей вірш є автобіографічним?

5.    Як ліричний поет оцінює свою творчість, свою роль у житті людей, у літературі?

 

Творчість Овідія мала важливе значення для розвитку як римської, так і всієї світової літератури. Його твори приваблюють тонким музичним віршем, пластичністю зображення, наочністю розповіді. За доби Середньовіччя Овідія шанували нарівні з Верґілієм, а його ліричні твори дали поштовх швидкому розвиткові середньовічної любовної лірики. В епоху Відродження найбільшу популярності набули «Метаморфози», які стали невичерпним джерелом сюжетів для художників і письменників. У XVII-XVHI ст. на основі його творів було написано багато опер і балетів.

В Україні Овідій відомий дуже давно. Його твори вивчали в Києво-Моги-лянській академії. Творчістю

Овідія захоплювався Г. Сковорода («Похвала астрономії»). Високо цінував талант поета Т. Шевченко, який назвав «Метаморфози» «найдосконалішим творінням всемогутнього творця вселенної». Наприкінці XIX ст. Овідія перекладали Олена Пчілка, О. Маковей. Пізніше його твори перекладав М. Зеров. 1986 року вийшов повний текст «Метаморфоз» у перекладі А. Содомори.

 

На чорноморському узбережжі тривалий час побутували легенди про перебування в цих місцях Овідія. Цікаво, що фортецю, розташовану на півдні України, названо на честь поета Овідіополь (тепер селище міського типу в Одеській області).

Найцікавішим є те, що жодних доказів цього не було знайдено, хіба що під час археологічних розкоп виявили давнє римське поховання, яке і визнали гробницею Овідія. Прикрасою містечка Овідіополь па березі лиману є пам’ятник Овідію скульптора М. Степанова. Поет зображений на ньому як справжній мислитель, який розмірковує про філософію життя і створює свої нові поеми.

Тарас Шевченко, засланий російським імператором Миколою І на далекий Арал, порівнював свою долю з долею Овідія, засланого імператором Октавіаном Авґустом до далеких Том, називаючи обох можновладців катами. В одному з листів Кобзар писав: «Авґуст, язычник, ссылая Назона, к диким гетам, не запретил ему писать и рисовать. А христианин N (Микола I) запретил мне то и другое. Оба палачи!»

«Пройдена ним риторична школа поклала яскравий відбиток на його творчість, надавши йому, з одного боку, значну зовнішню ефектність, із другого ж — багатослівність, заміну безпосередності вислову вишуканістю й навмисністю» (О. Білецький).

Критика часом називає Овідія легковажним поетом, зауважуючи, що саме через цю свою рису вій потрапив у заслання і тим самим занапастив свій талант, оскільки творити повноцінно міг лише у Римі.

А якої думки ви про стиль Овідія? Зверніться для обґрунтування свого судження до різних перекладів творів цього поета.

 

!!!Опрацювати біографію поета, читати вірші

16.12.2021

Літературний монумент Горація

Літературний багаж. У яких вивчених вами творах розкрито тему мистецтва і призначення митця?

Видатний класик римської літератури Квінт Горацій Флакк народився 65 р. до н.е. в сім’ї вільновідпущеного раба, власника скромного маєтку в римській колонії Венузії. Батько майбутнього поета цілком присвятив себе його вихованню. Прагнучи дати синові гідну освіту, він переїхав до Риму, де влаштувався на посаду збирача податків на аукціонах. Протягом усього життя Горацій згадував батька з гордістю, теплотою і вдячністю.

Горацій подолав усі сходинки тогочасної освіти: від початкового навчання в Римі до опанування філософії в Афінській академії, заснованій Платоном. Юнак цікавився історичним минулим, захоплювався ідеями республіки та національного відродження, яке, на його думку, мало стати порятунком від усіх негараздів сучасності. В Афінах Горацій став прихильником убивці Цезаря Брута, який прибув до Греції вербувати молодь для боротьби проти Антонія і Октавіана. Звання військового трибуна (командира легіону) неабияк лестило синові колишнього раба, тож захоплений незвичністю своєї ролі Горацій приєднався до армії Брута. Утім, поразка при Філіппах 42 р. до н.е. вгамувала запал юнака, якому були чужі війни й політичні розбрати. Його ілюзії розвіялися, залишивши гірку згадку про небезпечну авантюру.

Горацій повернувся до Рима. Його родовий маєток було конфісковано на користь ветеранів Цезаря. Аби заробити на хліб, усебічно освіченому юнакові довелося переписувати папери в установі. Саме в той час він і розпочав літературну діяльність. А невдовзі його творчість привернула увагу поціно-вувачів поезії та придворних кіл. У 38 р. до н.е. за сприяння Вергілія Горацій познайомився з Меценатом. Поет пишався прихильністю сподвижника імператора, адже той не зважав на його низьке походження, цінуючи за шляхетність почуттів і думок. Горацій ніколи не зловживав дружбою з Меценатом і не користувався нею на шкоду іншим. Він навіть не звернувся до свого впливого заступника з проханням повернути батьківський маєток.

Позбувшись честолюбних намірів юності, Горацій намагався триматися осторонь від політичних подій, уникав офіційних посад, відмовився

нішіть итити секретарем rtoiyuia. шетуш-

 

лива столиця не приваблювала поета, тому він охоче перебрався в маєток у Са-бінських горах, подарований Меценатом.

Тихе, неквапливе життя в селі символізувало для Горація свободу. І незважаючи на це, він був передусім придворним поетом. Меценат ввів його в коло наближених Августа. Як і всі римляни, вдячний за довгоочікуваний мир, відновлений імператором в Італії, Горацій з повагою ставився до його реформ.

Щодо дружби митця з Меценатом, то вона тривала тридцять років. Покровитель поета помер у вересні 8 року до н.е., а 27 листопада того ж таки року пішов із життя й сам Горацій. Так справдилося поетове пророцтво про те, що він ненадовго переживе найліпшого друга.

Жоден античний автор не був таким щирим і відвертим у своїх творах, як Горацій. Поет відкриває свою душу, розповідає про своє життя так природно й правдиво, що читач ніби стає його довіреною особою. Горація багато читали не лише в давнину, а й у Новий час. Тому до нас дійшли всі його твори: збірка віршів «Ямби», або «Еподи», дві книги сатир «Бесіди», ювілейний гімн «Пісня століття», дві книги послань та чотири книги ліричних віршів, відомих під назвою «Оди».

Яітературонавга довідка

Ода — вірш, що висловлює високі почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб. Оді притаманні урочистість і піднесеність.

ХрМешпар філолога

Ода народилася в Давній Греції як вірш, присвячений уславленню І могутніх сил природи, а згодом важливих історичних подій або видатних осіб, переможців спортивних змагань. Оди Горація звеличували імператора Августа, оспівуючи його політичні й культурні перетворення в країні. Горацієві належить вислів: «Поезія — це картина». І його власна творчість — найкращий доказ слушності такого порівняння. Горацій розширив тематику давньогрецького жанру. Серед його од є дружні послання, гімни богам, відгуки на політичні події, любовна лірика, лірика роздумів. Відмовившись від надмірної пишномовності, митець шукав красу в зваженос-ті й точності кожного слова, містких епітетах, у пейзажах, що передають найтонші почуття й настрої ліричного героя, у вишуканому вірші.

В одах Горацій завжди звертається до певного адресата, спонукаючи його міркувати, допомагаючи знайти мудре рішення. Так, в оді «До Ліци-нія Мурени» поет проголошує правило «золотої середини», народжене розсудливістю, життєвим досвідом, прагненням до помірності й моральної врівноваженості, уникнення крайнощів. Полководця Мурену такі поради не переконали — його стратили за участь у змові проти Августа. Для самого ж Горація «золота середина» була основним життєвим принципом.

Третю книгу од Горація завершує знаменита ода «До Мельпомени¹». У цьому творі на повну силу лунає думка про те, що поезія, яка, за Го-рацієм, є вершинним виявом творчого людського духу, здатна жити у віках. Вона піднімається і над людиною, яка її творить, і над най-величнішими пам’ятниками, створеними з міді й каменю. Цією одою митець започаткував новий поетичний жанр - «пам’ятник». У ньому автори (найчастіше взявши за основу композицію оди Горація та її перший рядок) розповідають про свій внесок у поезією, про безсмертя імені поета. Думку Горація «Звів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка, вищий од пірамід царських, простоїть він...» підхоплюють В. Шекспір («Державців монументи мармурові переживе могутній мій рядок...»), М. Ломоносов («Я знак безсмертя собі воздвигнув...»), О. Пушкін («Я па м'ятник собі воздвиг нерукотворний...»), М. Рильський («Я пам'ятник собі поставив нетривалий...» та інші).

Український Мотив’

Поезію Горація завжди високо цінували в Україні. Його твори вивчали у братських школах, Києво-Могилянській академії. Великим шанувальником Горація був Г. Сковорода. У його збірці «Сад божественних пісень» звучить думка античного поета про те, що щастя полягає не в багатстві й шані, а в радості буття і щиросердності.

Українською Горація переспівували та перекладали II. Гулак-Арте мовський, Л. Боровиковський, І. Франко, М.Зеров, Борис Тен, А.Содомора.

Корифей української поезії М. Рильський у вірші «Пам’ятник» вступає у творчу полеміку з 1'орацієм, створюючи своєрідну антитезу уславленим рядкам оди «До Мельпомени».

Перевірте себе

1.    Які події в житті Горація стали визначальними?

2.    Яку роль у житті й творчості Горація відіграла дружба з Меценатом?

3.    За якої доби творив Горацій? Яку цінність мали його поезії для сучасників?

4.    В оді «До ГІомпея Гросфа» звучить найвідоміший афоризм Горація «Сагре diem» («Дневі радий будь», буквально «Лови день»). Чи можна вважати цей вислів життєвим принципом поета? Доведіть свою думку прикладами з біографії поета.

5.    Як ви розумієте правило «золотої середини», проголошене Горацієм? Чи дотримувався сам поет цього життєвого принципу? Доведіть свою думку.

6.    Що спільного в долях Горація і Вергілія як поетів «золотої доби» давньоримської поезії?

’Мельпомена - одна з дев’яти античних муз. Спочатку була музою пісні взагалі, згодом - дифірамбів, з яких виникла трагедія. Відтоді Мельпомену почали вважати музою трагедії. Горацій звертається до музи в її первісному значенні.

Перед читанням. Читаючи переклад оди Горація, знайдіть обра-зи-символи, які розкривають тему ролі поета і поезії.

ДО МЕЛЬПОМЕНИ

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.

Піднісся він чолом над царські піраміди.

Його не сточить дощ уїдливий, гризький,

Не звалить налітний північний буревій,

Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний.

Я не умру цілком: єства мого частина 

Переживе мене, і від людських сердець 

Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець¹

Ще сходить з дівою в високий Капітолій^{11 12 13 14 15 16 17}.

І де шумить Авфід⁸ в безудержній сваволі,

І де казковий Давн¹ ратайський люд судив, 

-Скрізь говоритимуть, що син простих батьків,

Я перший положив на італійську міру⁰ 

Еллади давній спів. Так не таїсь від миру 

І лавром, що зростив святий Дельфійський гай^ь,

О Мельпомено, ти чоло моє звінчай.

Переклад М. Зерова

Запитання і завдання до прочитаного

1.    Що Горацій вважає своїм пам’ятником? Що утверджує поет, порівнюючи його із «царськими пірамідами»?

2.    У чому Горацій вбачає свою заслугу перед римською літературою?

3.    У чому, на думку Горація, безсмертя поета і його творчості?

4.    Чому вірш «До Мельпомени» належить до жанру оди? Укажіть основні ознаки цього жанру й наведіть приклади з прочитаної поезії.

5.    Філологічний майстер-клас. Групова робота. Розділившись на дві групи, виконайте одне із запропонованих завдань.

А. Знайдіть переклад оди «До Мельпомени», виконаний А. Содомо-рою. Порівняйте його з перекладом М. Зерова.

Б. Прочитайте вірш М. Рильського «Пам’ятник» (1929). З яким твердженням Горація полемізує в ньому український поет?

!!! Опрацювати матеріал, вивчити напам'ять вірш Горація "До Мельпомени"

14.12.2021

Зміцнюючи велич імперії

Літературний багаж. Що таке героїчний еиос? Назвіть його характерні ознаки.

«Золотою добою» давньоримської літератури став час правління імператора Октавіана Августа (кінець І ст. до н.е. — початок 1 ст. н.е.). У політичній історії Риму то був період становлення й зміцнення нового політичного ладу — принципату Октавіана Августа (перехідної форми влади від республіки до імперії). Виникнення цієї політичної форми зумовив інтенсивний розвиток Римської республіки, що розросталася з громадянської общини в могутню світову державу.

Рим став справжньою столицею світу. Там почали зводити величні храми й засновувати бібліотеки. У цей період складався класичний римський стиль, що справив величезний вплив на подальший розвиток західноєвропейської культури. І саме тоді розквітли таланти блискучих майстрів слова Вергілія, Горація та Овідія. Публій Вергілій Марон з’явився на світ 70 р. до н.е. в містечку Анди неподалік Мантуї. Батько його був досить заможним землевласником і прагнув дати синові гідну’ освіту. До шістнадцяти років Вергілій на-

вчався в Кремоні, потім у Медіоланумі (нині - Мілан), що славився талановитими педагогами, згодом — у Неаполі й Римі. У столиці він вступив до школи відомого ритора¹ Епідія. У цьому елітному навчальному закладі здобували освіту нащадки титулованих родів, зокрема й майбутній імператор Август. І хоча Вергілій не досяг успіху на ниві ораторського мистецтва, дружні зв’язки, що склалися у школі, допомогли йому потрапити до вищих кіл римського суспільства.

Вергілій збирався пов’язати життя з адвокатурою, оскільки це давало змогу зробити кар'єру державного службовця, але згодом відмовився від цієї ідеї. Тим більше, що його природні дані (сором’язливість, скутість рухів, повільна мова) не сприяли успіхам в юриспруденції. Натомість йому судилася доля одного з найвидатніших поетів античності.

‘Коментар архіваріуса

Здобувши низку перемог у громадянських війнах, але не оформив-I ши свою владу юридично, Август прагнув заручитися широкою народною підтримкою, тому особливу увагу приділяв розвитку літератури як засобу формування громадської думки. Провідником його культурної політики став відомий цінитель і покровитель поезії Гай Цильній Меценат. Саме він створював образ «божественного імператора» в уяві римського народу.

Наділений здатністю непомильно відчувати талант, Меценат згуртував навколо себе найобдарованіших літераторів Давнього Риму. Відтак його постать стала своєрідним символом римської культури тієї епохи. І не випадково таке явище, як покровительство наукам і мистецтвам, увійшло в історію під назвою «меценатство». Для кращих поетів доби Августа, зокрема для Вергілія, Меценат був не тільки заступником, а й натхненником.

'Ритор - учитель красномовства в Давньому Римі.

Пробувши в Римі близько року, Вергілій оселився в Неаполі, де жив майже безвиїзно. За свідченнями сучасників, поет був високий на зріст, мав міцну статуру й смагляве обличчя селянина. Римський історик Сві-тоній пише: «Коли він з'являвся на вулиці й люди починали ходити за ним назирці й показувати на нього, він ховався від них у найближчому будинку».

Вергілій не любив світської штовханини, віддавав перевагу тихому, усамітненому життю. Літературну творчість він розумів як суспільне служіння й дуже відповідально до неї ставився, був великим трудівником, слави не шукав.

У своїй першій книжці, написаній наприкінці 40-х — на початку 30-х років до н.е., поет оспівав мирне життя пастухів, любовні переживання, красу природи й буденної праці. Її назва — «Буколіки» (грец. пастуші пісні) — означає жанр античної поезії, що передбачає опис вільного, безтурботного, щасливого життя на селі. Основними мотивами збірки стали уславлення миру, який приніс «владика Риму» Август, роздуми над майбутнім держави й усього людства.

Назва другої книжки Вергілія - «Георгіки» — означає «землеробські пісні». Це дидактична (повчальна) поема з чотирьох не пов’язаних спільним сюжетом частин, у яких автор розповідає про рільництво, садівництво, тваринництво й бджільництво. Одна з причин написання «Георгік» — політична. Імператор Август розумів, що римляни втомилися від громадянських війн, тому внутрішню політику провадив під гаслом відновлення миру. У розвитку сільського господарства він вбачав можливість підняти занепалу через численні військові походи моральність і відродити громадянську доблесть давніх орачів. Вергілій щиро підтримував урядові ідеї, тож став їх вірним провідником. У своїй поемі він описує працю селян як вічну боротьбу людини із землею, по суті прирівнюючи її до ратної звитяги.

Ці твори зажили в Римі небувалого успіху. «Буколіки» декламували зі сцени, а «Георгіки» сам автор читав Августу чотири дні поспіль. Однак світовою славою Вергілій завдячує поемі «Енеїда» (29-19 рр. до н.е.), що оповідає про подвиги легендарного троянського героя і міфічного родоначальника римлян.

Джерелом написання поеми став давньогрецький міф про троянця Енея - сина богині кохання Афродіти (у римлян - Венери). В «Іліаді» Гомер згадує Енея серед славних троянських героїв. Він учасник багатьох важливих битв, але в поєдинках з Діомедом і Ахіллом зазнає поразки й уникає загибелі тільки завдяки заступництву Афродіти, Аполлона й Посейдона. Посейдон рятує Енея, тому що герой має зберегти царський рід Дардана — родоначальника троян. У період піднесення Риму з’являються легенди, за якими, покинувши Трою, Еней пристав саме до земель латинян, де його нащадки заснували Рим. Енеєвого сина Асканія було ототожнено з Юлом — предком роду Юлі-їв, до якого зараховував себе й Август. Вибір сюжету для поеми виявився дуже вдалим і набув державного значення. Відомо, що за правління Августа на римських монетах зображували Енея з Анхізом на плечах.

В «Енеїді» дванадцять книг.

 

У першій з них ідеться про те, як дорогою з Трої Еней довго блукав морями, зазнаючи численних небезпек. Це сталося з волі божественної Юнони (у греків — Гери), яка не любила троянців, бо й досі пам’ятала принизливий для неї присуд Парі-са. До того ж богиня дізналася, що Карфаген, який вона дуже поважала, колись буде зруйновано нащадками Енея. Флот Енея бурею прибило до берегів Карфагена, де володарювала цариця Дідона. Зміст другої і третьої книг поеми становить розповідь Енея про загибель Трої та його мандри. Дідона палко закохалася в Енея. На прохання Венерн, любов у її серці запалив брат героя - бог кохання Амур. Еней теж покохав Дідону, та змушений був покинути нещасну, щоб виконати свою місію — добутися берегів Італії й заснувати Римську державу. Невтішна Дідона наклала на себе руки. Так закінчується четверта книга.

Потрапивши нарешті до Італії, Еней з допомогою чарівниці Сивілли спустився до царства мертвих. Там він зустрівся з духом батька, який провістив його нащадкам славну долю. У сьомій книзі Еней потрапляє до Лації, де цар Латин обіцяє віддати за нього свою дочку Лавінію. Через це наречений дівчини — славний герой рутулів цар Турн - іде на Енея війною. Шукаючи підтримки, Еней вирушає у володіння Евандра, туди, де згодом буде засновано Рим. Там він отримує дарунок Венери й Вулкана - бойовий обладунок і щит, на якому зображено майбутню історію Риму. Книги від дев’ятої до дванадцятої присвячено опису бойових дій. Залишившись без ватажка, троянці поступаються під натиском армії Турна. І хоча Еней, повернувшись, змушує рутулів відступити, Турн убиває його друга ГІалланта, сина Евандра. Настає тимчасове перемир’я. Далі в поемі описано подвиги амазонки Камі л ли. І, нарешті, відбувається поєдинок між двома вождями, у якому Еней убиває Турна. Цією перемогою й завершується поема.

‘Коментар архіваріуса

Вергілій почав писати «Енеїду» на особисте прохання Августа, щоб пробудити в римлянах національну гордість. Тому й головний герой поеми став абсолютно новим в античній літературі. В образі Енея треба було увиразнити не лише найкращі якості воїна, а й інші, за уявленнями римлян, ідеальні риси. Звісно, як і Ахілл в «Іліаді», Еней постає у Вергілія взірцем воїна. Його сміливість і мужність не мають меж, без нього неможливо перемогти в жодній битві. Герой до останнього захищає рідне місто і лише на прохання Гектора, що являється йому вві сні, залишає Трою. Еней щиро шанує богів. «Благочестивий», «побожний» —

постійні епітети героя, який завжди прислухається до порад безсмертних. Образ Енея уособлює також важливі для римлян родинні цінності. Як відданий, турботливий син, він виносить немічного Анхіза з палаючої Трої, а потім будь-що прагне побачитися з батьком хоч би й у моторошному потойбічні. Як люблячий чоловік, під час розгрому міста він розшукує свою дружину. Еней має добре серце, здатен навіть на жалість до ворогів. У його характері Вергілій намагався узагальнити всі позитивні моральні якості, гідні героя римської доби: зразковий громадянин з високим почуттям обов’язку, ніжний сім’янин, справедлива й співчутлива людина.

Читаючи про подвиги Енея, римлянин відчував живий зв’язок з великою Троєю, з давніми італійськими племенами. Це наповнювало його серце гордістю за себе, за свій народ. Завдяки цьому «Енеїда» набула рис національного римського епосу. Задумана як урочиста пісня на честь імперії Августа, поема Вергілія стала величним монументом славної доби Давнього Риму.

коментар філолога

Працюючи над «Енеїдою», Вергілій спирався на кращі зразки давньогрецької епічної поеми - «Іліаду» та «Одіссею». Сама побудова «Енеїди» зумовлена прагненням автора наслідувати гомерівські твори. Перша її частина, що описує мандри Енея після того, як він покинув Трою, перегукується із сюжетом «Одіссеї»; друга, що зображує ратні подвиги героя, — з «Іліадою». Крім того, у тексті давньоримського поета простежується чимало гомерівських мотивів. Наголошуючи на самобутності грецького генія, Вергілій говорив:    «Легше вкрасти

у Геркулеса палицю, ніж у Гомера вірш». Тож віддавши належне великій традиції, Вергілій вклав у свою поему зміст, що відповідав нагальним потребам його доби та відбивав світосприйняття римського народу. Як і Гомер, Вергілій розповів про падіння Трої. Однак у його викладі місто не змогло вистояти лише через хитрість і підступність завойовників. Крилатим став вислів з «Енеїди»: «Бійся данайців, що приносять дарунки». Ш

На п’ятдесят другому році життя Вергілій вирушив у подорож Грецією та Малою Азією, щоб на власні очі побачити описані Гомером місця. Це було необхідно для доопрацювання «Енеїди». У Греції поет тяжко захворів і на кораблі Августа, якого зустрів у Афінах, вирішив повернутися на батьківщину. Під час плавання хвороба загострилася, і незабаром після прибуття в Брундизій, що на півдні Італії, Вергілій помер. За переказами, перед смертю поет хотів спалити рукопис «Енеїди», вважаючи її незакінченою. Він був надзвичайно вимогливий до своєї творчості, тож переймався тим, що залишить по собі недосконалий твір. Однак друзі врятували записи. «Енеїда» пережила віки. І хоча латина, якою творив Вергілій, тепер мертва, переклади доносять до нас живі людські почуття, про які так проникливо писав поет.

Український Мотив'

Для українців античне ім’я Еней має особливе значення. Тільки-но почувши його, чи не кожний згадує: «Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак». Ці слова належать Івану Котляревському. Наприкінці XVIII ст. український письменник створив на основі Вергілієвої «Енеїди» однойменну сатиричну поему, насичену яскравим національним гумором і самобутніми образами. За іноземним сюжетом і гумористичною формою автор приховав одвічну мрію українського народу про незалежність. Котляревський пов’язав античні події з життям України за часів, коли було зруйновано Запорозьку Січ - фортецю волелюбного козацького духу. Незважаючи на пародійність, поема Котляревського утверджує життєлюбство та самобутність українства.

Над класичними перекладами Вергілієвої «Енеїди» українською працювали Г. Сковорода, М. Зеров, М. Білик, А. Содо.чора.

Перевірте себе

1.    Який період називають «золотою добою» давньоримської літератури? Чому?

2.    Як життєвий і творчий шлях Вергілїя пов'язаний з політичним життям Давнього Риму?

3.    Схарактеризуйте творчий спадок Вергіліи. Чим його твори можуть зацікавити сучасного читача?

4.    В енітафії, викарбуваній на надгробку Вергіліи за його заповітом, е такі слова: «Оспівав череда, ниви, вождів».Поясніть, що означає цей напис.

5.    Як задум ноеми «Енеїда» пов’язаний з утвердженням величі Римської держави? Які міфологічні сюжети й образи стали її джерелом?

Перед читанням.Читаючи уривки з «Енеїди», знайдіть приклади характерних для епічної ноеми деталізації та монументальності в зображенні подій та героїв.

ЕІІЕЇДА

(Уривки)

Із пісні другої

   ¹ На бенкеті у цариці Карфагена Дідони Еней розповідає про загибель Трої.

Повіривши словам підступного полоненого Сінона, троянці не зважили на застереження жерця Лаокоона і ввели в місто спорудженого греками дерев’яного коня.

20С «Щось іще більше й страшніше нам впало, нещасним, у вічі Й сповнило страхом серця, що ніякого лиха не ждали.

Лаокоон, що жерцем був, Нептунові жеребом даний.

Жирного в жертву бика урочисто при вівтарі різав.

Аж із Тенеда по хвилях спокійних - тремчу, як згадаю,-205 В звоях великих два змії на море злягли і прямують Просто до берега; груди і гриви криваві їх вище Хвиль виринають, над морем здіймаються, решта їх тіла Рівно по морю простерлась великими в звоях хребтами.

З шумом запінилось море; от вийшли на землю, їх очі,

210 Кров’ю наповнені, іскрами сиплють; дрижать язики в них.

Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми — сполотніли Й порозбігались. Вони ж у рішучім розгоні прямують Просто до Лаокоона. І спершу тіла обкрутили Двох невеликих синів його змії обидва і давлять 215 Та роз’їдають суглоби. А потім так само й його вже.

Що ухопився за зброю й на поміч синам поспішає.

Ловлять і в звої великі обкручують тісно. Два рази Впоперек вже і його обвинули і потім ще двічі Шию хребтами, лускою покритими, тісно обвивши,

220 Високо вгору і голови, й шиї над ним піднімали.

Він одночасно вузли ті руками розсунути хоче... (...)

Кричать усі гучно,

Щоб ту споруду на місце призначене ввести й благати Ласки богині.

235 Мур розриваємо ми і міську відчиняєм твердиню.

Всі приступають до діла, під ноги колеса підводять,

Линви міцні на шию силяють, і клята споруда,

Зброєю плідна, вступає у мури. А юні дівчата Й хлопці довкола співають їй гімни, радіють, як можуть 240 Линви торкнутись. Вона посувається. Й грізно вкотилась В місто, в середину саму. Ох, краю ти мій Іліоне,

Божий приюте, у війнах прославлені мури дарданські!

В брамі, на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись¹⁰,

В череві брязнула зброя разів аж чотири. Проте ми 245 Прагнем свого у безтямі, засліплені до божевілля,

Й ту проклятущу потвору на замку своєму вміщаєм.

Тут і Кассандра майбутнє тоді з своїх уст віщувала,

Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав їм, ніколи Віри не мали. Нещасні ми в день, що останнім мав бути 250 Всім нам, ще й храми у місті прибрали у зелень святкову.

Небо тим часом кругом обернулось, і ніч здійнялася Із океану і пітьмою землю покрила і небо... (...)

Уночі з дерев’яного коня вискакують греки й захоплюють місто,

Зойками різноманітними повниться місто тим часом 300 Більше й все більше, - хоч батька Анхіза домівка стояла Осторонь інших, густими деревами щільно укрита, —

Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.

Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.

305 Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку Й поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє Працю волів, позносить ліси на узгір’ях, — і стане

Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.

310 Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:

Підступ данайський відкрився. (...)

Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї 320 (Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить Утвар священну, богів переможених, внука малого Й мов непритомний біжить до порогів. «Гей, ГІанте, - волаю, -Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?»

Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:

325 «Б’є вже остання година, Дарданії день неминучий.

Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий В Аргос цілком переніс, а тепер он панують данайці В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний 330 Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті Брами, — без ліку, з великих Мікен їх причалило стільки! Інші, озброєні теж, у завулки тісні уступили;

Стали залізні ряди, їх мечі аж іскряться, готові 335 Сіяти смерть, так що брам охоронці передні наосліп В бій ледве сміють рушати, безладно боротися з ними». Вражений цим Отріадовим словом, богами натхнений,

В бій і вогонь я іду, куди чорна Еринія¹ кличе,

Брязкіт озброєння й крик, що до неба лунає. (...)

Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,

Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом 360 Висхлим залишені десь вовченята чекають,— і ми так Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну.

Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?

365 Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років; Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних.

Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.

Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров’ю змивають,

Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть 370 І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;

Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні. (...)

Ясно тоді я побачив, що весь Іліон у пожежі

Тоне і що до підвалин руйнується Троя нептунська, —

Мов на верхів’ях гірських, коли ясен старезний підріжуть Пилами й часто вдаряють сокирами в нього селяни,

630 Хочуть звалити його, а він іще довго грозить їм,

Листям тремтить і вершком потрясає; аж ранами звільна Зможений, врешті, востаннє застогне й злетить, відірвавшись, З гір у долину. І от я спускаюся долі, й під божим

'Еринія - богиня помсти.

Проводом, через вогонь і ряди ворогів я проходжу,

635 Стріли дають мені місце, вогонь уступає з дороги.

Вже як добився я, врешті, додому, до рідних порогів,

До стародавнього дому, то батько, якого хотів я Винести в гори високі найперше, й шукав його, зразу ж Далі відмовився жити, як буде зруйнована Троя,

640 Бути ізгоєм. «А ви, - так промовив, - у кого ще в жилах Кров молодецька кипить, і не знищені сили ще ваші.

Ви утікайте». (...)

Із пісні дванадцятої

Еней пропонує Турнові двобій, щоб вирішити долю війни. Герої розпочинають поєдинок.

Та не вгаває Еней і виблискує ратищем довгим,

Мов ціла жердь, і так промовляє із гнівом у серці:

890 «Турне, чого тут чекати, чому зволікаєш? Змагатись Треба не в бігу, а зброєю гострою зблизька. Зміняйся,

В що лиш захочеш, зроби все, що вдієш відвагою й хистом, Хочеш на крилах злетіть аж до зір чи у землю заритись?»

Той же, лише головою хитнувши: «Не грізне, зухвальче,

895 Це твоє слово гаряче, а грізні богове для мене,

Грізний Юпітер». І більше ні слова, оглянувсь на давній Камінь великий, — він в полі межею стояв випадково,

Щоб суперечку за ниву рішати. Взяло б його ледве Шість пар на плечі добірних мужів, що земля їх зродила.

900 Він же у руку тремтячу вхопив, і, розбігшись, підскочив Вгору, і кинув на ворога. Та не пізнав себе зовсім Ані у бігові, ані в ході, коли скелю велику Кидав, вхопивши з землі, - затремтіли коліна, й застигла Кров, наче лід той холодна, і камінь, що Тури у повітря 905 Кинув ним, не пролетів всього поля між ними, не вдарив Так, як належить. Неначе у сні, як нічний відпочинок Зліплює втомлені наші повіки, й здається нам, ніби Хочемо бігти кудись, у розгоні і серед напруги Падаєм ми у безсиллі; язик нам не служить, і більше 910 В нашому тілі знайомої не вистачає нам сили,

Голос із уст не виходить, не можемо й слова промовить.

Так ото й Турнові... (...)

Він зволікає й тремтить, неминучого ждучи удару.

Стежки до втечі не видно, ні сили на ворога стати,

Ні колісниці нема, ні сестри, що піклується нею.

Поки вагавсь він, Еней замахнувся і спис смертоносний,

920 Простір очима відмірявши, кинув, вперед нахилившись Тілом усім. Не свище так камінь, із пращі на мурах Кинутий, ані від грому не йде такий гул у просторі, —

Спис той летить, наче вихор із чорної хмари, й несе він Смерть неминучу. Він панцира край пробиває і крайні

925 Кола щита семирядні, й стегно він із свистом проймає.

Збитий ударом із ніг, підломивши коліна, на землю Тури величезний звалився. Із зойком зірвались рутули,

Зойк цей аж гори відбили, і гомін його розійшовся Ген по високих горах. Від землі він тепер у покорі 93С Очі підвів і, з благанням правицю до нього простягти.

Так промовляє: «На що заслужив я, приймаю, не буду Ласки просить, покористуйся правом. Проте, якщо, може, Згадка про батька зворушить тебе, то благаю, — у тебе Теж був старий такий батько Анхіз, — ти над старістю Давна 935 Май милосердя, й мене, чи як хочеш, лише моє тіло,

Світла позбавлене, рідним віддай моїм. Бо переміг ти, -Свідки авзонці, як я простягав, переможений, руку.

Буде тобі за дружину Лавінія; далі не йди вже В злобі своїй». Суворий Еней зупинивсь, озирнувся 94(3 Й збройну затримав правицю. І стала поволі ця мова Серце м’ягчити йому, коли зверху плеча він побачив Ремінь злощасний і блиснули пояса бляшки знайомі З хлопця Палланта, що Турн йому рани завдав, перемігши,

Й в себе на плечах носив цю з ворога зняту відзнаку.

945 Щойно очима Еней упізнав оту здобич воєнну.

Пам’ятку бою гіркого, розпалений гнівом шаленим,

Грізно він скрикнув: «То звідси ти в зброї, що зняв з мого друга, Вирватись хочеш? Паллант тебе в жертву приносить цією Раною, метиться Паллант, випускаючи кров цю злочинну».

950 Так промовляє і з люттю в наставлені груди ворожі Меч заганяє. А в Турна ослабло й застигло все тіло,

Дух застогнав і до тіней понурих подавсь неохоче.

Переклад М. Білика

Запитання і завдання до пропитаного

1.    Як в уривках із поеми «Енеїда* змальовано падіння Трої? Кого засуджує автор, а кому співчуває? Які порівняння та епітети переважають в описі знищення Трої?

2.    Перекажіть епізод смерті Лаокоона та його синів. Порівняйте його з міфом троянського циклу. Які засоби художньої виразності надають цьому епізоду драматичного звучання?

3.    Як змальовано у творі Вергілія стосунки Енея з батьком?

4.    Складіть порівняльну характеристику Енея і Турна.

5.    Які риси вдачі Енея характеризують його як ідеального римлянина? Доведіть, що Еней - епічний горой.

6.    Робота в нарах. Порівняйте двобій Енея і Турна з двобоєм Ахілла й Гектора в «Іліаді» Гомера. Чим Еней відрізняється від Ахілла?

7.    Знайдіть у поемі Вергілія епізоди, у яких: а) засуджено війну; б) утверджується любов до батьківщини.

8.    Філологічний майсгер-клас. Що споріднює «Ене'їду» та «Іліаду»? Чи є підстави стверджувати, що поеми Гомера правшій Вергілію за взірець? Обґрунтуйте свою думку.

!!! Опрацювати біографію поета, 

читати фрагменти "Енеїди"

09.12.2021

Контрольна робота № 2

Давньогрецька література

Дайте відповіді на будь-які 4 запитання.

1.     Назвіть хронологічні межі Античності.

2.     Назвіть характерні особливості давньогрецької літератури.

3.      Які періоди в розвитку античної літератури ви знаєте?

4.     Які три роди літератури ви знаєте?

5.     Що таке міф?

6.     Які три цикли давньогрецьких міфів ви знаєте?

7.     Який цикл давньогрецьких міфів став основою «Іліади» Гомера?

8.     В чому полягає «гомерівське» питання?

9.     Що є провідною думкою лірики Тіртея?

10.           Поясніть , чому вірші Сапфо називають «інтимною» лірикою?

11.                  Як виник давньогрецький театр?

12.                  Чому образ Прометея є «вічним» образом літератури і чим відрізняється образ Прометея із трагедії Есхіла «Прометей закутий» від міфологічного образа Прометея? 

!!! Виконати контрольну роботу, відправити на пошту yunaumkina@gmail.com

02.12.2021

Батько Античної трагедії

Літературний багаж. Пригадайте зміст міфу про Прометея.

Яким постає в ньому титан?

В історії античної культури Есхілові належать лаври «батька трагедії». Старший у трійці найвидатніших давньогрецьких трагіків, він здійснив важливі перетворення в будові театральної вистави, які визначили напрям подальшого розвитку давньогрецької драми. Есхіл -автор близько дев’яноста драматичних творів. Ви вже знаєте, що давньогрецькі драматурги особисто відповідали за сценічне втілення своїх творів, тож з огляду на чималі витрати часу й творчих сил, ця цифра видається надзвичайно вагомою.

Достеменних свідчень про життя Есхіла до нашого часу збереглося небагато. Відомо, що народився він близько 525 р. до н.е. у шляхетній сім’ї в місті Елевсіні. Юний Есхіл став свідком повалення тиранії і демократичного реформування суспільства, а в зрілі роки взяв участь у найзначніших битвах греко-перських війн: при Марафоні (490 р. до н.е.), де дістав поранення, при Саламіні (480 р. до н.е.) і при Платеях (479 р. до н.е.).

Загальне визнання Есхіл здобув не відразу. У 500 р. до н.е. він уперше заявив про себе як драматург і лише за шістнадцять років переміг у театральному змаганні. Приблизно такий само час пішов на те, щоб вибороти титул першого драматурга Афін. Протягом цього періоду Есхіл постійно зміцнював здобуту славу новими перемогами (за різними відомостями, їх було від тринадцяти до двадцяти восьми). Варто зазначити, що сам митець не надто пишався літературним успіхом. За переказами, він називав свої твори «крихтами від бенкету Гомера», тимчасом як свої ратні подвиги оцінював значно вище за творчі досягнення.

Близько 472 р. до н.е. драматург перебрався на Сицилію. Деякі вчені пов’язують цей переїзд з його поразкою у змаганні з молодим драматургом Софоклом. Там, на Сицилії, Есхіл і завершив свій життєвий шлях.

До Есхіла трагедія була, по суті, хоровим твором, де діяв один актор, який виступав лише співрозмовником хору. Есхіл вивів на сцену другого актора. Ця незначна на позір новація мала вельми значні наслідки:

у драматургів з’явилася можливість скоротити партії хору, розширити діалоги і, насамперед, увести в сюжет більшу кількість дійових осіб, а отже, - збагатити сюжет подіями.

 

Саме Есхіл, за припущенням фахівців, завів моду на розкішні костюми, маски, котурни й різноманітні технічні пристрої для театральної вистави. Сценічну дію він урізноманітнював танцями, для яких сам придумував фігури.

Як і більшість античних митців, Есхіл черпав матеріал для своїх творів переважно з міфів. Він вірив у богів, однак вважав, що їхні взаємини з людьми мають визначатися земним розумінням справедливості. Саме на цьому, згідно з уявленнями драматурга, ґрунтуються людське життя і світова гармонія. Заклик «Нехай же правий буде правий!», яким завершується одна з трагедій Есхі-ла, можна вважати своєрідним епіграфом до всієї його творчості.

Аристократ за походженням, Есхіл виступав на боці освіченої еліти, що боролася з дикістю і варварством, успадкованими суспільством від минулих століть. Демократ за переконаннями, він обстоював ідеал вільного розвитку людської спільноти, спрямованого на досягнення загального благоденства. Ці погляди відобразилися й у творчості митця. Його персонажі — це потужні героїчні характери, які в умовах трагічних випробувань утверджують моральну велич і духовну силу особистості.

Свої трагедії Есхіл компонував у трилогії. На жаль, до нашого часу збереглося лише сім його творів і понад чотириста фрагментів. Проте навіть ця часточка величного доробку давньогрецького драматурга посутньо вплинула на розвиток світового театру. До найпопулярніших творів Есхіла належить трагедія «Прометей закутий». Цілком імовірно, що вона теж входила до складу трилогії. Збереглися уривки з «Визволення Прометея» і «ІІрометея-вогненосця», але довести, що ці тексти справді є частинами трилогії, нині неможливо.

%рМентар філолога

Сюжет «Прометея закутого» відтворює ту частину відомого міфу, І у якій ідеться про покарання героя. Ця ланка давнього переказу на-¹ буває в Есхіла потужного гуманістичного звучання. Завдяки пророчому дару, Прометей знає про неминучість кари, але свідомо приносить себе в жертву. Його мета — вивести зневажений Зевсом людський рід зі стану животіння в мороці, холоді й темряві. Зважившись викрасти божественний вогонь, титан мужньо долає всі випробування. Його внутрішню силу не здатні похитнути ні лютий гнів Зевса, ні співчуття Океанід, ні заклики Океану до примирення з усесильним Громовержцем, ні сумний

приклад ще однієї жертви жорстокості богів — красуні Іо¹, ні, зрештою, загроза тяжчих мук...

Прометей гідно витримує фізичні страждання, ані миті не шкодуючи про свій вчинок. Його моральна перемога — це подвиг, що утверджує незламну силу героїчної волі, загартованої ненавистю до тиранічної влади й безмежною любов’ю до людей.

Образ Прометея став символом бунтаря, який повстає проти всильних світу цього», героя, що жертвує собою в ім’я безкорисливого служіння людству, носія «вогню» цивілізації, культури й прогресу. Саме таким він увійшов у мистецтво. Чимало письменників і художників наступних епох відкривали в ньому нові грані, нові смисли й цінності. Завдяки цьому Прометей став «вічним образом», постійним супутником європейської культури на всьому шляху її розвитку.

Український Мотив’

Живе Прометей і в українській літературі. «Караюсь, мучуся... але не каюсь», - сказав про себе Т. Шевченко, перебуваючи на засланні. Образ титана, створений Кобзарем у поемі «Кавказ», - це символ народу, який бореться за свою незалежність і має перемогти. Упевнено звучать Шевченкові слова, співзвучні з трагедією Есхіла:

За горами гори, хмарою иовиті;

Засіяні горем, кровію нолиті.

Сшжонвіку Прометея Там орел карає,

Що день божий довбе ребра Й серце розбиває.

Розбиває, та не вии’е Живущої крові, -Воно знову оживає 1 сміється знову.

Не вмирає душа наша.

Не вмирає воля.

Міфічний образ тираноборця цікавив 1. Франка. Він переклав українською вірш Гете «Прометей», а також уривок з поеми Шеллі «Звільнений Прометей». У багатьох поезіях Франка лунає думка про те, що справжній поет є носієм прометеїзму:

Слова - полова,

Але огонь в одежі слова -Безсмертна, чудотворна фея,

Правдива іскра Прометея.

(«Лісова ідилія»)

Дочкою Прометея називають Лесю Українку. Сильні особистості, здатні перетворювати світ, постають у її творах «нащадками Прометея».

'За міфами, Зевс закохався в Іо і, щоб урятувати від ревнивої Гери, перетворив її на телицю. Однак Гера наслала на нещасну страхітливого і'едзя, що своїм жалом гнав її з краю в край. Божеволіючи від болю, Іо ніде не знаходила спокою.

Саме так поетеса звернулася до своїх однодумців у вірші «Fiat пох!» («Хай буде тьма!»), закликаючи їх не бути байдужими до народної долі. Леся Українка не присвятила ІІрометеєві окремого твору, але мотиви, пов’язані з міфом про нескореного титана, простежуються в її поемах і драматичному доробку.

Перевірте себе

1.    Що ви дізналися цро життя і творчість Есхіла? Які історичні події стали знаковими для драматурга?

2.    Чому Есхіла називають «батьком античної трагедії»? Яке значення для розвитку театру мали його творчі знахідки?

3.    Які ідеї давньогрецький драматург утверджував у своїх творах? Чому його приваблював образ Прометея?

4.    Схарактеризуйте традицію сприйняття і нереосмислення образу Прометея в українській літературі.

Перед читанням. Читаючи уривок з трагедії «Прометей закутий», порівняйте образи титана в міфі й у творі Есхіла. Поміркуйте, чим давньогрецький драматург збагатив міфологічний образ.

ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ (Уривок)

Дійові особи

Влада й Сила - слуги Зевсові.

Гефест - бог-коваль.

Прометей — титан.

Океан - титан.

Хор Океанід — дочок Океанових.

І о — діва-телиця, дочка Інахова.

Гермес — вісник Зевсів.

Пролог

Скеляста гірська нустеля. Три божества - Гефест з молотом і ланцюгом у руках, Влада іСила - нідводять в’язня Прометея до скелі.

Влада

От і прийшли ми аж на самий край землі.

В безлюдну далеч Скіфії пустельної.

Пора, Гефесте, повеління виконать Отцеве і до кручі стрімковерхої 5 Оцього міцно прикувать зухвалого Нерозривними ковами залізними.

Твій квіт укравши, на усе придатного Вогню він сяйво смертним дав, — за гріх оцей Повинен кари від богів зазнати він,

10 Щоб научився Зевсові коритися

І так прихильно до людей не ставився.

Гефест

0    Владо й Сило, волю вже ви Зевсову Вчинили, - більше вам робити нічого.

А я прикути бога чи наважуся

15 Родимого до кручі буревійної?

Та зважитись повинен неминуче я, —

Отцевим страшно повелінням нехтувать... (...)

(До Прометея).

Ти, богом бувши, гніву не боявсь богів ЗО 1 понад міру смертним ти пошану дав -Отож ці кручі завжди стерегтимеш ти Без сну й спочинку, ніг не розгинаючи,

1    марні будуть скарги всі і лементи,

Бо невблаганне серце у Кроніона¹, -

35 Жорстокі завжди ці нові велителі! (...)

Страждаючи від обов’язку виконувати жорстокий наказ Громовержця, Гефест приковує свого друга до скелі. Сила і Влада збиткуються з титана, але він не відповідає, приховуючи біль. Нарешті Гефест закінчує свою ганебну роботу.

Гефест

Ходімо звідси, — тож увесь у путах він.

Влада (до Прометея)

Тепер зухвальствуй і кради богів дари Для тих недовгоденних! З тяжких мук твоїх Здолають, може, смертні увільнить тебе?

85 Даремно Прометея прозорливого Ім’я ти маєш — сам-бо потребуєш ти В недолі ГІрометея-визволителя.

Гефест, Влада й Сила відходять.

Прометей

(сам)

Ефіре божественний! О джерела рік!

0    бистрокрилі вітри й незліченної

90 Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,

1    всевидющий сонця круг, — вас кличу я,

Погляньте, що - сам бог — я від богів терплю!

Подивіться, ганебне яке

Мордування довгі тисячі літ 95 Терпітиму я! (...)

100 Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я Передбачаю завжди, й несподіваних Нещасть нема для мене, — отже, легко

¹К р о н і 6 н - син титана Кроноса, иовелителя часу, тобто Зевс.

Повинен долю зносити присуджену:

105 То — нездоланна сила Неминучості. (...)

Дав-бо смертним я

Почесний дар - за це мене й засуджено:

В сухім стеблі сховавши, джерело вогню 110 Я переніс таємно, й людям сталося Воно на всі мистецтва їх навчителем.

Оцей-бо злочин я тепер покутую,

В кайданах лютих просто неба висячи. (...)

На крилатій колісниці з’являється хор Океанід.

Народ

Епісод перший

Хор

(Старша Океаніда)

Скажи всю правду, розкажи докладно нам, В якій провині Зевс, тебе винуючи,

195 Глумує з тебе тяжко і безчесно так, — Скажи, як ця розмова не гнітить тебе.

Прометей

Як боляче, як важко це розказувать,

Та гірко ж і мовчати, - так і так болить.

Як боги вперше почали злоститися 200 І учинивсь між ними лютий заколот, — Одні-бо скинуть намагались Кроноса.

Щоб Зевс владарив, інші ж їм противились, Царем богів Кроніда не бажати... (...)

Тому волів я краще в цих обставинах Вдвох з матір’ю допомагати Зевсові,

Як-то допомагає вільний вільному.

Безодня чорна Тартару моєю лиш 220 Порадою - і Кроноса одвічного,

І всіх його сподвижників поглинула.

За цю послугу карою жахливою Владар богів жорстоко відплатив мені. Властиво-бо усім тиранам хворіти 225 На боязку до друзів недовірливість.

Питали ви, з якої це причини він Глумує так із мене, — все з’ясую вам.

Трон батьківський посівши, між богами він Дари почесні поділив і кожному 230 Дав владу. Тільки для людей знедолених Не залишив нічого, весь-бо смертний рід Хотів він винищити і насадить новий.

Ніхто, крім мене, опір не чинив йому,

А я - наваживсь. Людям я рятунок дав,

235 Щоб їм, розбитим громами Кроніона,

На чорне дно Аїду не спускатися.

За це ось муки зазнаю такої я,

Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти.

До смертних жалісливому — мені жалю 240 Нема; немилосердний був до мене Зевс,

Але й його неславить це стидовище. (...)

Хор

Крім цього, більше не вчинив нічого ти?

Прометей

Позбавив смертних прозирання долі я.

Хор

Які ж від цього ліки ти їм винайшов?

Прометей

250 Я їх сліпими наділив надіями.

Хор

Велику смертним поміч дарував ти цим.

Прометей

Вогонь, крім того, дав я їм в супутники.

Хор

Вогнистий промінь — тим недовгоденним дав! Прометей

Вогонь навчить їх багатьох умілостей.

Хор

255 За це тебе Кроніон, так караючи...

Прометей

Катує, мучить, глуму не послаблює. (...)

іНа крилатому коні з’являється Океан. Він умовляє Прометея скоритися Зев-сові, але титан залишається незламним. Не діждавшись каяття, Океан відлітає,

Стасим перший Епод

(...) Прометей

Не думайте, що то з сваволі й гордощів Мовчу я, - в грудях серце розривається,

Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим 440 Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це, -Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

445 Не для докору людям це розказую, -Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й дивлячись не бачили І слухавши не чули, в соннім маренні Ціле життя без просвітку блукаючи.

45С Не знали ні теслярства, ні підсонячних Домів із цегли, а в землі селилися,

Мов комашня моторна, десь у темряві Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них 455 Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями. Таємничий схід І захід зір небесних пояснив я їм.

З усіх наук найвидатнішу винайшов 460 Науку чисел, ще й письмен сполучення І творчу дав їм пам’ять - цю праматір муз.

І в ярма перший уярмив тварини я,

Щоб у важкій роботі, приневолені,

Людей своїми заступили спинами.

465 Я віжколюбних коней в колісниці впріг -Забагатілих розкошів оздоблення.

Хто, як не я, для мореплавців вигадав Між хвиль летючі льнянокрилі повози?

Для смертних всі знаряддя ці я винайшов, 470 Собі ж, бездольний, не знайду я способу,

Як із біди своєї увільнитися.

Хор

Вже й розум губиш у ганебних муках ти! Немов поганий лікар недосвідчений,

Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,

475 Собі самому ліків не знаходячи.

Прометей

Та вислухайте далі, і здивуєтесь,

Які я мудрі винайшов умілості Й мистецтва, — з них найважливіші ось які: Хто занедужав, ні пиття цілющого 480 3 трави-гойниці, ні мастей не знаючи.

Без допомоги загибав лікарської, -Я їх навчив вигойні ліки змішувать.

Щоб цим перемагати всякі хворості.

Для них я різні віщування способи 485 Установив, і перший сни я визначив.

Що справджуються; роз’яснив я значення

Прикмет дорожніх, і таємних висловів.

І льоту хижих, кривопазуристих птиць — Яка на добре чи на зле провісниця;

490 Усі пташині з’ясував я звичаї -

І як живе з них кожна й чим годується,

Яка в них ворожнеча і любов яка. (...)

500 Це все - від мене. Хто посміє мовити.

Що глибоко попід землею сховані Скарби — залізо, мідь, срібло і золото -Він на вигоду людям, а не я, знайшов?

Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.

505 А коротко сказати, то довідайтесь:

Від Прометея — всі в людей умілості.

Хор

Про смертних не турбуйся понад міру ти І не занедбуй у нещасті сам себе, -Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих, 510 Ти перед Зевсом міццю не поступишся. (...) Прометей

Йому своєї долі не уникнути.

Хор

Хіба Кронід не завжди царюватиме? Прометей

520 Про це вам не дізнатись — не випитуйте.

Хор

Велику, видно, криєш таємницю ти. Прометей

Зверніть на інше мову, — розголошувать Про це не час, це мушу якнайглибше я Ховати, — таємниці як дотримаю,

525 То з мук ганебних і кайданів визволюсь. (...)

Стасим третій Ексод

(...) З’являється Гермес.

Гермес

До тебе, мудрія гостроязикого,

945 Богів зрадливця, а людей шановника,

До тебе, вогнекрадця, промовляю я!

Звелів отець все розказать про шлюб отой, Що через нього, похвалявсь ти, влади він Позбудеться. Докладно і виразно все 950 Ти, Прометею, розкажи без загадок!

Цю путь удруге не примушуй міряти, -Сам знаєш-бо, цим Зевса не власкавити. (...)

Прометей

 

Свого нещастя на негідне рабство я Не проміняю, — це запам’ятай собі. (...)

Гермес

(...) Як словам моїм

Ти не скоришся — глянь, якою бурею, -1015 Хвилешна хвиля муки неминучої

Тебе настигне. Скелі стрімковерхі ці Розтрощить батько громом-блискавицею Полум’яною, і обійми каменю Твоє сховають тіло. Довгі сповняться 1020 Віки, аж поки вийдеш знов на світло ти

Й орел кривавий, цей крилатий Зевсів пес,

Шматки великі рватиме пожадливо Від твого тіла, і щодня приходити Цей буде гість незваний і печінкою 1025 Живитися твоєю почорнілою.

Стражданням цим не дожидай закінчення... (...)

Прометей

1080 Не в розмовах нікчемних, а справді земля Захиталась, і грому лупи глухі Вже ревуть недалеко, грізних блискавиць Вже спалахують завитні полум’яні,

1085 1 куряву вихри крутять, женуть.

Супротивні вітри летять звідусіль В незрименному герці, — заколот, бій.

Вітрове повстання! В страшній боротьбі Все змішалось - повітря і хвилі морські!

1090 Всю цю бурю наслав розлючений Зевс,

Щоб мене вжахнути.

О пречесна мати моя, о ефіре.

Що світлом усіх обіймаєш, поглянь —

Я страждаю безвинно.

При громі й блискавицях скеля з Прометеем провалюється в безодню.

Переклад Бориса Тена

Запитання і завдання до прочитаного

1.    Назвіть головних дійових осіб трагедії. Хто з них протистоїть Прометею, а хто співчуває? Схарактеризуйте основних персонажів твору.

2.    Яку роль відіграє в трагедії Есхіла хор? Як у його словах відображено авторську позицію щодо конфлікту Прометея і Зевса?

3.    Які знання, ремесла й мистецтва Прометей дав людям? Чим зумовлене його прагнення допомогти смертним? Якого дару титан позбавив людей? Чому він це зробив?

4.    Які випробовування нройшов Прометей, доводячи свою правоту? Що свідчить про надлюдські можливості героя?

5.    Які образні картини в монолозі Прометея увиразнюють його безстрашність і непохитність?

6.    Чому Гефест виконав Зевсів наказ, незважаючи на співчуття до друга?

7.    Яку роль у трагедії відіграють передбачення і передчуття героїв? Чому Прометей відмовляється відкрити Зевсову таємницю?

8.    Робота в парах. Порівняйте образи Прометея і Гермеса. Чи вдалося Гермесу налякати Прометея? За що титан зневажає посланця Громовержця?

9.    Як у трагедії схарактеризовано Зевса? Чому Прометей виступив проти нього? У чому полягає моральна перемога Прометея над очільником богів?

10.    За допомогою яких художніх засобів змальовано образ титана?

11.    Завдяки чому Прометей увійшов до числа «вічних образів»? Які властивості людського духу він символізує?

12.    Філологічний майстер-клас. ІІа прикладі твору «Прометей закутий» розкрийте особливості античної трагедії, викладені в розділі підручника «Біля витоків театрального мистецтва» (с. 88).

!!! Опрацювати біографію Есхіла, читати трагедію "Прометей закутий"

30.11.2021

Давньогрецький театр

Давньогрецький театр виник наприкінці VI ст. до н.е. на основі сільських святкувань на честь бога Діоніса.

На цих святах виконувалися пісні на честь улюбленого бога Діоніса, бога веселощів і вина. Святкування зазвичай супроводжувалося хороводами, танцями і дифірамбами (жанр давньогрецької хорової лірики). Драма - у грецькій мові означає дійство на честь бога Діоніса, яке виконавці відтворювали танцями і мімікою. На свято одягали маски з цапиними бородами і рогами, зображуючи супутників Діоніса - сатирів (звідси назва - сатирова драма).

Це дійство і стало передвісником давньогрецького театру.

Схема Давньогрецького театру

Давньогрецький театр складався з 3 основних частин: орхе-стри, скени і театрону і був відкритою будівлею великих розмірів.

Сцена складалася з довгої вузької платформи і з трьох сторін була обнесена стінами, з яких задня (з навісом) називалася скеною, бічні - параскеніями, а сама сцена - предскеніем. Підняте уступами півколо сидінь для глядачів називалось амфітеатром, місце між сценою і амфітеатром - орхестрою, де містився хор, який керувався корифеєм. Декорацій у давньогрецькому театрі не було. Найдавнішою театральною будівлею у Греції був Театр Діоніса в Афінах кінця VI століття до н. е. Афінський театр Діоніса міг

вмістити до ЗО 000 глядачів.

Театр займав важливе місце у громадському житті греків. Значення театру особливо зросло в період розквіту полісної демократії (V століття до н. е.). Творчість великих драматургів Есхіла, Софокла, Евріпіда, Аристофана відобразила найважливіші сторони суспільного, політичного і духовного життя стародавніх греків і створила театр досконалої художньої форми.

Він був трибуною для широкого розповсюдження нових думок, висвітлення найбільш болючих проблем своєї сучасності. Великим було його суспільне і виховне значення.

Хоча, зазвичай, сюжети грецьких трагедій походили із міфів, вустами міфологічних персонажів драматурги завжди говорили про свою сучасність, про моральні поразки і перемоги героїв своєї дійсності.

Організацію театральних видовищ брала на себе держава, і з середини V ст. до н. є. з міської казни виділялися спеціальні театральні субсидії (теориком) для малозабезпечених громадян. Відвідувати театр мали право усі вільні афіняни.

Жінок і підлітків не допускали на комедії. Важливо підкреслити, що з часів тирана Пісістрата, який започаткував свято Великих Діонісій, театр став державним закладом.

Основні драматичні жанри Давньої Греції : трагедія, комедія, сатирівська драма.

!!! Опрацювати матеріал, скласти конспект

23.11.2021

Сапфо

 

Відомо, що Сапфо жила в 600 році до нашої ери. Народилася вона, за одними відомостями, в місті Мітільов, а інші джерела стверджують, що місцем її народження було невелике Лесбоське місто Ерес. Поетеса належала до аристократичного знатного роду. Батька звали Скамандронімом, а мати Клеідою. Дівчинка з малих років була оточена багатством і розкішшю. Коли їй виповнилося 6 років, помер її батько. Тому мати віддала доньку в школу гетер. Тут дівчат навчали танців і поетичної творчості. Ще в шкільні роки вона створила багато гімнів, епітафій, од, елегій, застільних і святкових пісень.

На Лесбосі в 595 році до нашої ери почалися хвилювання і виступи проти багатих аристократів і Піттака, місцевого тирана. У свої 17 років вона зі своїми трьома братами біжить в Сицилію. У вигнанні вони провели 15 років.

Повернувшись в 580 році до нашої ери на рідний острів, у неї зав’язався роман з поетом Алкеєм. Це були скоріше платонічні відносини, їм так і не вдалося зблизитися. Дуже скоро Алкей залишає острів Лесбос, а сама Сапфо несподівано для всіх виходить заміж за багатого Керк. Через рік у пари народилася дочка, яку поетеса назвала на честь своєї матері. Але Сапфо не встигла насолодитися материнством і своєю сім’єю: її чоловік та донька померли практично одночасно. Тому вона вирішила присвятити своє життя тільки поезії.

Вчені схильні стверджувати, що з того моменту Сапфо перейнялася до дівчат пристрасною любов’ю, що було характерним явищем для Лесбосу. Багато років в Митиленах (столиця Лесбосу) вона очолювала школу риторики, яка мала назву Будинком муз. Деякі дослідники впевнені, що цю школу поетеса сама і очолювала.

Слава про її школу розійшлася по всій Греції і далеко за межами країни. До неї звідусіль приїжджали дівчата, щоб навчитися танцям, співу та грі на лірі. Сапфо не переставала писати свої твори, присвячуючи їх дівчатам і своїм ученицям.

У 572 році до нашої ери Сапфо у віці 60-ти років покінчила життя самогубством: на острові Левкада вона кинулася зі скелі в море. За легендою, вона закохалася в молодого чоловіка на ім’я Фаон, але без відповіді. Це і стало причиною такого вчинку.

Посилання на відео👇

https://www.youtube.com/watch?v=vJcmKaHoFhc

Посилання на вірш👇

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=540

!!!Опрацювати біографію поетеси, виразно читати вірш

18.11.2021

Давньогрецька лірика. Тіртей

Тіртей вважається напівлегендарним давньогрецьким елегійним поетом середини VII століття до нашої ери. Він є зачинателем жанру військової елегії під назвою ембатерії.
Біографія Тіртея оповита безліччю легенд. Точної дати народження, діяльності знайти практично неможливо. Він як міфічний герой. Згідно з легендою, Тіртей був почесним афінським громадянином, кульгавим на одну ногу шкільним учителем. З ним сталась одна цікава подія. В період великої Мессенської війни спартанці вирішили звернутися до оракула за порадою: «Що їм потрібно зробити, щоб виграти затяжну війну?». Оракул порадив попросити у афінян, щоб вони дали їм вождя. Але спартанці були досить гордими воїнами. Вони не бажали принижуватися перед афінянами, в яких бачили своїх суперників. Проте порадою оракула вони знехтувати не могли. Спартанці змушені були звернутися до афінян з незвичайним проханням, щоб вони прислали їм свого полководця.
Афіняни відправили Тіртея. Це була насмішка з їхньої сторони, якщо врахувати те, з яким презирством та зневагою ставилися спартанці до людей з фізичними вадами. Спартанські воїни і справді були розгнівані і розчаровані, коли побачили вчителя, кульгавого на ногу. Але через певний час зрозуміли, що Тіртей — це саме та людина, яка допоможе перемогти їм ворога.
Звичайно,Тіртей не командував спартанським військом. Він лише склав декілька військових патріотичних віршів, що підняли дух спартанців та допомогли одержати їм перемогу над ворогом. На жаль, це всі відомості про Тіртея.

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі

Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,

З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,

Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.

Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,

Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.

Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє

Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.

Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи

Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю —

Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.

В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.

О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,

Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.

Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,

Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.

Віком похилих, у кого слабі вже коліна, ніколи

Не покидайте старих, з битви утікши самі.

Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних

Воїн поляже старий, в перших упавши рядах,-

Голову білу безсило схиляючи, сивобородий,

Дух свій відважний оддасть, лежачи долі в пилу,

Рану криваву свою не забувши руками закрити,-

Страшно дивитись на це, соромно бачить очам

Тіло старе без одежі! А от юнакові — все личить,

Поки ще днів молодих не осипається цвіт.

Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він —

Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.

Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,

В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

Посилання на відео👇

https://www.youtube.com/watch?v=4d7yMtwSePM

!!!Опрацівати біографію поета, 

виразно читати вірш

09.11.2021

Гомер. "Іліада"

Історична основа – Троянська війна

Міфологічна основа – міфи троянського циклу 

Жанр – епічна поема 

Тема: гнів Ахілла, та його наслідки

 Ідея: осуд війни, оспівування героїзму, миру, материнської та батьківської любові

 Композиція: 15 693 рядки «Іліади» розбито античними вченими на 24 пісні — за числом літер грецького алфавіту. Події відбуваються на 10 році війни протягом 50 днів 

Схема сюжету. Зустріч жреця Хріса і Агамемнона – народні збори греків – суперечка Ахілла і Агамемнона – образа Ахілла і відмова брати участь у війні – наступ троянців і загроза поразки греків – смерть Патрокла від руки Гектора – щит Ахілла – прощання Гектора і Андромахи – двобій Ахілла і Гектора – смерть Гектора – похорони Патрокла – зустріч Пріама і Ахілла – похорон Гектора

 Особливості стилю: 

• Докладна, повільна оповідь (“епічний спокій”). 

• «Гомерівський каталог» (детальний опис подій, предметів, речей).

 •“Епічний об’єктивізм» (неупереджене, об’єктивне ставлення до подій і героїв твору).

 • Постійні епітети, гіперболи, порівняння, повтори 

Віршовий розмір – гекзаметр

 Головні герої: 

Г е р о ї — індивідуальні, глибоко окреслені; при всій життєвості й людяності вони статичні, позбавлені внутрішнього розвитку. Ахейці. Данайці. Греки Троянці пихатий Агамемнон, прямодушний і сміливий Аякс, дещо нерішучий Менелай, сміливий Патрокл, хоробрий Ахілл, хитромудрий Одіссей легковажний красень Паріс, стійкий захисник міста і ніжний сім’янин Гектор, обтяжений літами й негодами добрий старий Пріам, віддана дружина Гектора Андромаха, віщунка Кассандра, прекрасна Єлена, провісник Гелен, Лаокоон 

Б О Г И — індивідуалізовані, олюднені,мають багато негативних рис: вони дріб’язкові, примхливі, жорстокі, несправедливі, брутальні в стосунках між собою; боги впливають на долю героїв, опікуються ними або засуджують їх, а герої залежать від волі богів Афіна, Гера, Посейдон, Фетіда, Гефест Афродіта, Арей, Артеміда, Аполлон

 В образах міфічних богів і героїв втілюються уявлення давніх греків про природу людини, її чесноти та вади.

 Поема уславлює доблесть, героїзм, силу розуму, стійкість у випробуваннях долі. І якщо до цього долучаються трагічні думки про короткочасність людського життя, то усвідомлення неминучого породжує в людини лише бажання залишити по собі славну пам’ять.

!!!Виконайте тестові завдання за посиланням🔻

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=9396516

04.11.2021

Гомер. Сутність "гомерівського" питання.

Гоме́р (раніше також Оми́р;) — легендарний давньогрецький поет, якого вважають автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецьких епічних поем, що започаткували європейську літературу.  В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів (див. кіклічні поеми; від деяких з них збереглися фрагменти).

Гомер

(VIII—VII ст. до н. е.)

Давньогрецький поет, автор поем про Троянську війну: "Іліади" та "Одіссеї". Час їх створення відносять до VIII ст. до н. е.

Про Гомера існувало багато легенд: що він народився від бога, що був сліпим, що ходив дорогами Греції, співаючи свої поеми і заробляючи собі на прожиток.

Декілька міст і островів змагались за право називатися батьківщиною Гомера.

Сюжети "Іліади" та "Одіссеї" пов'язані з єдиним міфологічним циклом оповідань про Троянську війну. Події, змальовані в поемах, є досить масштабними: тут беруть участь міфологічні, історичні персонажі. Поему з повним правом відносять до жанру героїчного епосу.

Тема честі є своєрідним композиційним прийомом, стрижнем "Іліади" і тісно сплетена з образами основних героїв — Ахілла і Гектора. Образ війни, смерті ніби обрамляє поему, визначає її побудову за принципом кола.

"Одіссею" поєднують з "Іліадою" як велика кількість однакових персонажів, так і паралелі окремих тем і сюжетів: мотив смерті, випробування героя, подорож героїв у різних світах, роль жінки в ситуаціях війни і миру.

 Сукупність проблем, пов'язаних з особою Гомера і його відношенням до «Іліади» та «Одіссеї», про час виникнення, склад і взаємозв'язок окремих частин цих поем становлять знамените не тільки в порівняльному літературознавстві, а й у всій науці про античний світ «Гомерівське питання». Вважається національним народним героєм Греції.

"Іліада"

Посилання на твір:⛛

https://www.ukrlib.com.ua/styslo-zl/printit.php?tid=5577

Посилання на фільм⛛

https://kinokrad.co/271263-troya.html

!!! Прочитати твір, переглянути фільм

Список літератури на літо

Просвітництво:Джонатан СВІФТ. «Мандри Лемюеля Гуллівера» (1 частина).Йоганн Вольфганг ҐЕТЕ. Поезії «Вільшаний король», «Травнева пісня», «Прометей».Йоганн Крістоф Фрідріх ШИЛЛЕР. «До радості».

Романтизм:Генріх ГЕЙНЕ. «Книга пісень» («На півночі кедр одинокий…», «Не знаю, що стало зо мною…», «Коли розлучаються двоє…»).Джордж Ноел Гордон БАЙРОН. «Хотів би жити знов у горах…», «Мій дух як ніч…». Поема «Мазепа» або «Паломництво Чайльд Гарольда».

Взаємодія романтизму і реалізму:Олександр ПУШКІН. Лірика («До А. П. Керн» («Я пам’ятаю мить чудову…»), «Я вас кохав…», «Я пам’ятник собі поставив незотлінний…»). «Євгеній Онєгін».Михайло ЛЕРМОНТОВ. Лірика («Сосна», «І нудно і сумно…», «На дорогу йду я в самотині…»). «Герой нашого часу» (огляд, 3-4 уривки за вибором учителя).

Реалізм:Оноре де БАЛЬЗАК. «Гобсек».Микола ГОГОЛЬ. «Ревізор». «Шинель».

Нові тенденції у драматургії кінця ХІХ–початку ХХ ст.:Генрік ІБСЕН. «Ляльковий дім».Бернард ШОУ. «Пігмаліон».

Література XX–XXI ст.:Шолом-АЛЕЙХЕМ. «Тев’є-молочар».Рей Дуглас БРЕДБЕРІ. «451° за Фаренгейтом».Гарпер ЛІ. «Убити пересмішника».Ерік Вольф СІГЕЛ. «Історія одного кохання».

24.05.2022

Повторення

1. Співець одвічних метаморфоз. 

2. Класик римської літератури, друг Мецената. 

3. Зрідка приїжджаючи до Рима, він змушений був ховатися від перехожих.

4. Жанр східної поезії, чотиривірш. 

5. Американський родич генія німецької музики 

6. Найвідважніший воїн, що загинув біля стін Трої. 

7. Повість про чайку, яка  слухає поклик свого  серця. 

8. Написана за зразком «Іліади» і «Одіссеї» Гомера. 

9. Десята муза, жінка-легенда 

10. Геніальний французький комедіограф 

11. Рід літератури, у якому відображено думки, настрої,  почуття людини. 

12. Своїми віршами підіймав дух спартанців. 

13. Найвидатніший давньогрецький трагік. 

14. Закоханий герой з Верони 

15. Головна священна книга ісламу. 

16. Вірш із чотирнадцяти рядків. 

17. Героїня «Канцоньєре» 

18. Перший поет-гуманіст доби Відродження. 

19. Шістнадцятирічна школярка на прізвисько Буба. 

!!! Розгадати кросворд

17.05.2022

Контрольна робота за ІІ семестр

1.  Хронологічні межі доби Середньовіччя:
а) І-ХІІІб) ІІ-ХІв) V-ХVг) ІV-ХІІ

2.  Лі Бо був прихильником філософського вчення:
а) конфуціанства;б) індуїзму;в) буддизму;г) даосизму

3.  Ваганти - це
а) світські поети;б) мандрівні ченці, школярі;в) мандрівні артисти;г) народні поети

4.  «Пісня про Роланда – це … середньовічний героїчний епос:
а) німецький;б) французький;в) іспанський;г) англійський

5. Установіть відповідність між автором і цитатою з твору:

А «Коли ж іще всміхається вона,     Марніє розум і мовчать уста». Б «Недоброзичливість ніколи не могла     Узяти верх: до злих вертались їх діла». В «На яшмових сходах біліє холодна роса…» Г «А що, якби серпи, мотики й рала повиливати нам з блискучих лат…»

 1. Лі Бо       

       2. Ду Фу
 3. Омар Хайям
 4 . Данте   

6. Ім’я жінки, якій присвячена збірка сонетів Франческо Петрарки «Книга пісень»?
А. Беатріче;
Б. Амалія;
В. Лаура;
Г. Б’янка.

7. За жанром твір В. Шекспіра «Ромео та Джульєтта» - це:
А. драма;
Б. трагедія;
В. роман;
Г. повість.

8. За жанром твір М. де Сервантеса «Дон Кіхот» - це:
А. пародія;
Б. комедія;
В. повість;
Г. трагікомедія.

9. Джон Донн видав збірку :   
   а) ’’Вірші’’;  
   б) ’’Книга пісень;
   в) ’’Лорелея’’. 
        

10. Мольєр є автором комедій : 

а)’’Тартюф’’,’’ДонЖуан’’,’’Міщаниншляхтич’’;                        

б) ’’Скнара’’, , ’’Міщанин-шляхтич’’,’’Гамлет’’;                       

в) ’’Міщанин-шляхтич’’,’’Ромео і Джульєтта’’, ’’Тартюф’’.   
 

11.«Усе, що мені треба – це…» Про які крила мріє Джонатан ?

А. Сокола

Б. Альбатроса 

В. Пелікана    

12.Що символізує образ Джонатана Лівінгстона?

А. Незламність духу.

Б. Безмежні можливості того, хто вміє мріяти.

В. Необхідність духовного розвитку людини.   

!!! Виконати контрольну роботу,

   

відповіді надсилати на пошту 

yunaumkina@gmail.com

                                           

10.05.2022

"Чайки на ім'я Джонатан Лівінгстон"

Рік видання – 1970

 Жанр – повість-притча 

Тема – розповідь про молоду чайку, яка навчилася літати та присвячує себе самовдосконаленню і самопожертві 

Ідея – потрібно прагнути до самовдосконалення 

Алегоричні образи “Чайка Джонатан Лівінгстон” зграя чайок – наше повсякденне життя; політ Джонатана Лівінгстона – свобода; прагнення вдосконалювати політ – шляхи людського самовдосконалення, бажання пізнати сенс буття і осмислити свій статус у світі 

Основний конфлікт в творі “Чайка Джонатан Лівінгстон” – це конфлікт між сірою масою людей (Зграя) та особистістю (Джонатан). Зграя вважає, що вони не здатні пізнати сенс життя, бо він недосяжний, вони кинуті у цей світ лише для того, щоб їсти та жити доти, доки вистачить сил. З цим категорично не згоден Джонатан, яким керує жага пізнання: «Тисячі років ми рискаємо в пошуках риб’ячих голів, але зараз нарешті стало зрозуміло, навіщо ми живемо: щоб пізнавати, відкривати нове, бути вільними». 

Композиція повісті складається з 3 частин, і це не випадково, бо Р. Бах показав 3 ступені духовного вдосконалення Джонатана.

 1- усвідомлення ідеї свободи; 

2- досягнення досконалості; 

3-прагнення поділитися знанням вищої істини з учнями, щоб вони також втілили ідею Великої Чайки – всеосяжну ідею свободи.

Запитання до твору:

1. Деякі критики називають твір Р. Баха філософською казкою? Чи погодитесь з таким трактуванням? Чому?

2. Яким є текст за обсягом?

3. Чи дійсно це твір лише про чайок?

4. Який головний прийом тут використовує автор?

5. Чи має твір символічний підтекст? 

!!! Опрацювати теоретичний матеріал, 

дати відповіді на запитання (усно)

03.05.2022

Сучасна література

Річард Бах

З ім'ям Річарда Баха асоціюється, в першу чергу, його культовий твір "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон", і його шанувальники знають, що він є льотчиком вищого класу. Майже всі твори Баха автобіографічні; це не розважальна література, а, радше, філософські трактати, переконливо доводять, що фізичні можливості і навіть сама смерть – не більше, ніж наші уявлення про них.

Річард Бах (Richard David Bach) вже немолодий – він з'явився на світ у 1936 році, в американському Оук-Парку (штат Іллінойс). В сім'ї Бахов збереглася легенда, що вони ведуть свій рід від знаменитого композитора. Річард був середнім з трьох синів Роланда і Рут Бах; згодом у його книгах описані спогади про старшого брата на ім'я Рой і ранньої смерті молодшого, Боббі. Річард з дитинства був справжнім фанатом літаків, саморобними моделями яких заповнив весь будинок. У 17 років він вперше піднявся в небо на любительському біплані.

У 1955 році Річард Бах поступив в Коледж Лонг-Біч (в даний час — Каліфорнійський університет Лонг-Біч), який закінчив у 1959 році, вже проходячи службу в армії.

У 1956 році Бах став військовим льотчиком і служив у Морському резерві США, Національної гвардії Нью-Джерсі, 141 повітряному ескадроні, літав на реактивному бомбардувальнику F-84F.

У 1957 році він одружився на Бетті Джин Франкс; у цьому шлюбі народилося шестеро дітей.

Першим, що Річарду Баху довелося викладати на папері, були технічні інструкції. У 1962 році, після закінчення військової служби в чині капітана, він став займатися гастрольними польотами, під час яких демонстрував фігури вищого пілотажу і одночасно співпрацювати зі спеціальними журналами "Douglas Aircraft" і "Flying".

У 1963 році Річард Бах опублікував свою першу книгу "Чужий на землі". Ця частково автобіографічна повість стала першим втіленням основної думки льотчика про те, що людина фізично пов'язаний з землею, а станом польоту він зобов'язаний не стільки техніки, скільки силі духу. Втім, цей твір, як і наступні книжки Баха, "Біплан" (1966) і "Ніщо не випадково" (1969), особливого успіху не мали. Тріумф настав у 1970 році. Книгу "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон", яку частинами друкував журнал "Flying", насилу вдалося прилаштувати в видавництво "Макміллан'. Однак цей твір, оснащений унікальними фотографіями чайок, несподівано став бестселером. Невелика притча про те, що літати можна не для добування їжі, а з любові до польотів, долаючи для цього заборони, посіла друге місце в американській літературі, пропустивши вперед лише "Віднесених вітром", і була переведена на багато мов, включаючи російську (1974, "Іноземна література").

У цьому ж році Бах розлучився зі своєю дружиною, заявивши, що не вірить у шлюб (при тому, що Бетті витратила чимало сил на редагування його книг). Молодший син письменника, Джонатан, згодом описав свої стосунки з батьком, якого фактично дізнався вже в студентському віці, в книзі "Над хмарами".

У 1971 році Річард Бах з'явився на кіноекрані, виконавши повітряні трюки для фільму "Червоний барон", а також брав участь у зйомках шоу ‘Вечірнє шоу Джонні Карсона'. У 1973 році почалися зйомки фільму за книгою "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон", проте знімальний процес супроводжувався скандалами, пов'язаними із змінами сюжету без узгодження з Бахом. Посередником у владнанні конфлікту виступала актриса Леслі Перріш. Між актрисою і письменником виникли відносини, згодом викладені в романі ‘Міст у вічність' (1984). Леслі навіть стала співавтором книги "Єдина" (1988). У 1981 році Леслі і Річард одружилися, але цей шлюб розпався в 1997 році.

Черговою книгою Річарда Баха, яка принесла гучний успіх її автору, стала "Ілюзія, або пригоди месії мимоволі" (1977), в якій по-новому розкривається думка про особисту відповідальність за свої можливості. Продовження цієї книги, "Кишеньковий довідник месії", вийшов в 2004 році, а в 2014 Бах опублікував свою останню на сьогоднішній день книжку — ‘Ілюзія 2, або пригоди студента мимоволі'. Успіхом у читачів користувалися також серія казок для дітей "Хроніки тхорів' (2002-2005 рр.), езотеричний роман "Гіпноз для Марії' (2009) та інші твори Баха.

У 1999 році письменник одружився з двадцатидевятилітньою Сабріні-Нельсон Алексопулос. Незважаючи на велику різницю у віці, подружжя заявляють, що щасливі у шлюбі.

У 2012 році Річард Бах здійснював політ на біплані і зачепив дроти електропередач. Літак розбився, і його тільки на наступний день виявили туристи. Письменник провів чотири місяці в лікарні, а після одужання розповів, що книгу "Подорожі з Puff" він передав у видавництво рівно за день до події. Крім того, пережита аварія надихнула Баха на створення четвертої частини "Чайки на ім'я Джонатан Лівінгстон".

"Чайки на ім'я Джонатан Лівінгстон"

Посилання на твір🔻

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=1738

Посилання на відео🔻

https://www.youtube.com/watch?v=ba4yvmOdxzc

!!! Опрацювати біографію письменника, прочитати твір

28.04.2022

Мольєр

"Міщанин-шляхтич "

Характеристика образу Журдена   

Журден – головний герой комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич», намагається наслідувати дворян одягом, звичками, манерами. 

Риси характеру Журдена: марнославство (пихатість, гонористість) кмітливість — Журден помітив, що кравець украв у нього тканину; самоприниження — по-рабськи захоплений тим, що граф поводиться з ним, «як із рівним»; простодушність — постійно позичає гроші графу Доранту; довірливість — вірить усім похвалам Доранта. Для Журдена бажання стати дворянином – прекрасна мрія. Пристрасно бажаючи здійснити цю мрію, Журден ні про що не може міркувати розсудливо, тому його дурять всі навколишні, в тому числі його вчителі лінгвістики, філософії, танців, фехтування. Журден хоче засвоїти манери дворян, щоб зовні бути схожим на них. 
Комічне полягає в зіставленні невиправної грубості не вченої людини, її наївного невігластва, вульгарності мови та манер – з претензіями на дворянську витонченість. Така ситуація викликає у глядачів сміх, але не презирство. Однак при всій пристрасті «одворянитися» Журден зберігає свою живу натуру і залишається самим собою: даючи гроші в борг, він завжди знає їм рахунок; якщо його розсердити, він лається і б’ється, забуваючи все великосвітські правила; вивчаючи науки, він вибирає саму практичну; веселу народну пісеньку; він прославляє науку за те, що існують голосні й приголосні, приходить в захват від того, що говорить прозою. 
Вірячи у всесилля грошей, Журден наймає дорогого кравця і не шкодує коштів на сукні. (Ось що значить одягтися по-панському! А будете ходити в міщанському плаття – ніхто не скаже «ваша милість»). Марнославство штовхає Журдена на зайві витрати: почувши звернення «ваша милість», він збільшує чайові помічникам кравця; ті, бачачи цю його слабкість, у міру зростання чайових зводять його в «сіятельство» і навіть «світлість». Через те ж марнославства Журден відмовляє Клеонта, закоханому в його дочку Люсіль. «… Дочка моя буде маркізою, а розлютили мене ще пущі, так я її герцогинею зроблю!» – відповідає він пані Журден, яка на відміну від чоловіка вважає вдалим тільки шлюб з рівним і бачить осліплення свого чоловіка. Необгрунтовані претензії Журдена перешкоджають особистому щастю його дочки, але вони ж, зрештою допомагають слузі Ковьелю влаштувати шлюб Люсіль і Клеонта, дотепно розігравши довірливого і готового на все заради прилучення до аристократичного стану буржуа: переодягнувшись і представившись турецькими підданими, Ковьель просить руки Люсіль від імені сина турецького султана і посвячує його в «мамамуши», для чого Журдена переодягають турком, голять і змушують брати участь у безглуздій «церемонії посвяти».

!!! Опрацювати теоретичний матеріал, скласти характеристику Доранта за зразком🔺

26.04.2022

Мольєр

"Міщанин-шляхтич "

Посилання на тести🔻

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7962921

!!!Виконати тестові завдання

21.04.2022

Мольєр

Мольєр (Жан-Батист Поклен)  (1622-1673) – французький комедіограф XVII століття, творець класичної комедії, за професією актор і директор театру, більш відомого як трупа Мольєра.

Париж, 15 січня 1622. У сім’ї Жана Поклена, багатого буржуа, потомственого декоратора,  народився син, Жан-Батист. Мати померла, коли хлопчикові було 10 років. Батько хотів, щоб син став продовжувачем його справи і забезпечив спадкоємцю непогану освіту. Жан-Батист закінчив єзуїтський коледж, витримав іспит на звання ліценціата прав в Орлеані. Але чудові перспективи не приваблювали юнака, він марив театром. 

У червні 1643, коли йому вже виповнився 21 рік, Жан-Батист Поклен покинув сім’ю і відкрив «Блискучий театр» в Парижі. Цей проект проіснував всього два роки і потерпів фінансовий крах. Залишилися лише борги, які Жану-Батісту платити було нічим. З цієї причини йому довелося навіть провести деякий час у в’язниці. Після цієї історії батько прокляв свого сина, заборонив ганьбити прізвище.

 У той час акторська професія вважалася найнижчою і називалася не інакше як презирливим «комедіант». Саме з цим пов’язують появу псевдоніма Мольєр. Жан-Батист віддав перевагу відректися від фамільного імені, адже він не уявляв свого життя без театру. Мольєр зайнявся улюбленою справою, організувавши мандрівну трупу, з якою подорожував з одного міста в інше.

 Репертуар був невеликий, тому він сам взявся за перо. Починав з написання одноактних п’єс. Так з’явилися «Літаючий доктор», «Ветреник», «Ревнощі Барбуйе» (це ті, які дійшли до нас, а були й інші). Поступово популярність трупи Мольєра росла, стали виступати у великих містах. Одного разу, в Лангедоке Мольєр зустрівся зі шкільним товаришем принцом Конті, який порекомендував його брату короля. І ось Жан-Батист Мольєр разом зі своїми акторами отримав можливість грати в театрі при дворі, в Луврі.

 Останні півтора десятиліття життя Мольєра (1658 – 1673) були найпродуктивнішою в плані драматургії. В цей час були створені такі шедеври, як «Смішні модниці», «Уявний рогоносець», «Міщанин шляхтич», «Дон Жуан, або Кам’яний гість», «Тартюф», «Мізантроп», «Уявний хворий». Його п’єси нещадно висміюють пороки людей: жадібність, лицемірство, святенництво. 

Постановка при дворі комедії «Тартюф» завдала серйозний удар по католицькій церкві. У п’єсі Мольєр показав злочинність церковної влади, брехливість її моралі. Звичайно, п’єса була заборонена, і Мольєр для її порятунку «зняв» з головного героя його духовний сан, зробив його звичайним святенником і ханжею.

 Заборонялися до постановки та інші п’єси – так діяла критика драматурга. Одного разу навіть був закритий його театр, і цілих три місяці актори чекали можливості знову грати, хоча весь цей час навіть не отримували грошей. Сам Мольєр був людиною далеко не бідною, отримував щорічну пенсію в 1500 ліврів від короля. Але до грошей ставився легко, з задоволенням витрачав їх.

 Витрачав не тільки на себе, допомагав нужденним, відгукувалися про нього, як про людину добру, великодушну. Особисте життя Жана-Батіста Мольєра склалося не дуже щасливо. Одружився він в сорокарічному віці, молода дружина Арманда Бежар обманювала його. 

Не склалася і дружба його з Жаном Расином. Після прем’єри в театрі Мольєра п’єси Расіна «Олександр Великий», вона була передана для постановки інший трупі. Мольєр сприйняв це як зраду.

 Помер Жан-Батист Мольєр 17 лютого 1673 році після спектаклю «Уявний хворий», в якій грав головну роль. Незважаючи на те, що відчував себе погано, спектакль скасовувати не став. Догравши роль до кінця, піти з театру сам вже не міг і помер через кілька годин. В той час акторів заборонялося ховати на кладовищах, але завдяки королю, Мольєр все ж був похований, але вночі і в тій частині цвинтаря, де хоронили самовбивць. У 1792 році його останки були перенесені в музей французьких пам’ятників, а в 1817 перепоховані на кладовищі Пер Лашез, в Парижі.

"Міщанин-шляхтич "

"Міщанин-шляхтич" — комедія-балет на 5 дій Мольєра, вперше поставлена у 1670. 

П’єса висміює намагання буржуа підвищити свій соціальний статус переходом у дворянство і є сатирою як на вульгарність середнього класу, так і на гонор та зазнайкуватість аристократії. Автор – Жан Батист Мольєр 

Літературний напрям – класицизм 

Жанр – соціально-побутова комедія, з елементоми любовної та соціально-психологічної комедії 

Тема – прагнення багатого буржуа Журдена потрапити до вищого товариства

 “Міщанин-шляхтич” проблематика  місце людини у суспільстві; чинники, якими це місце визначається; панівні моральні ідеали у державі; проблеми освіти, виховання, мистецтва, кохання, людської гідності та ін.

 Основні ідеї – викриття соціальних і людських вад

 Головні герої – Пан Журден, пані Журден, Люсіль, Клеонт, Дорант, Дорімена, Ковєль, Ніколь Художні особливості п’єси: різні види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, буфонада, фарс.

 Комедія писалася в рамках класицизму, в ній збережена обов’язкова для класичної  п’єси триєдність: єдність місця (будинок пана Журдена), часу (дія укладається о 24 годині) і дії (вся п’єса побудована довкола однієї головної ідеї). У кожному з основних персонажів підкреслена одна провідна межа в сатиричному перебільшенні.Тема “Міщанин-шляхтич” — схибленість пана Журдена на шляхетності; критика аристократії і викриття рабського плазування буржуазії перед панівним класом. 

Посилання на твір🔻

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=151

Посилання на відео 🔻

https://www.youtube.com/watch?v=D0PmRSOY3QU

!!! Опрацювати біографію Мольєра, прочитати комедію "Міщанин-шляхтич"

19.04.2022

 Класицизм в літературі

                                                        Н.Буало                                                           

Напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у XVII ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування.

Цей напрям певною мірою притаманний усім європейським літературам, а в деяких зберігав свої, позиції аж до першої чверті XIX СТ. Теоретичним; підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, в першу чергу, "Поетика" Аріcтотеля, теоретичні засади якого втілювала французька "Плеяда" (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму. Першою важливою спробою формування принципів класицизму була "Поетика" Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат Н. Буало "Мистецтво поетичне",(1674).

Визначальні риси класицизму:

— раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

— наслідування зразків античного мистецтва;

— нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон "трьох єдностей" (дії, часу й місця);

— обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

— у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

— аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;

— встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на "серйозні", "високі" (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та "низькі", "розважальні" (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Класицисти вважали, що призначення літератури —виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку-мусить давати мистецтво.

!!! Опрацювати теорет. матеріал, скласти конспект

14.04.2022

Література бароко і класицизму

Бароко (від італ. barоссо, фр. baroque — дивний, неправильний) — літературний стиль у Європі кінця XVI, XVII й частини XVIII ст. Термін «бароко» перейшов до літературознавства з мистецтвознавства на через загальну схожість у стилях образотворчих мистецтв і літератури тієї доби. Вважають, що першим термін «бароко» щодо літератури використав Фрідріх Ніцше.

Цей художній напрям був спільним для переважної більшості європейських літератур. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття й безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії. Для бароко як стилю, породженого перехідною добою, характерним є руйнування антропоцентричних уявлень доби Відродження, домінування божественного начала в його художній системі. У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої самотності, «покинутості» людини в поєднанні з постійним пошуком «втраченого раю». У цих пошуках митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. Характерними ознаками цього напрямку були також відродження античної культури і спроба поєднання її з християнською релігією.

Одним із панівних принципів естетики бароко стала ілюзорність. Митець своїми творами повинен був створювати ілюзію, читача треба буквально приголомшити, змусити його дивуватися за допомогою введення до твору дивних картин, незвичних сцен, нагромадження образів, красномовства героїв. Поетика бароко характеризується поєднанням релігійності та світськості в межах одного твору, наявністю християнських та античних персонажів, продовженням і запереченням традицій Відродження. Однією з основних рис барокової культури є також синтез різних видів і жанрів творчості. Важливий художній засіб у літературі бароко — це метафора, яка є основою для вираження всіх явищ світу і сприяє його пізнанню. У тексті барокового твору відбувається поступовий перехід від прикрас і деталей до емблем, від емблем до алегорій, від алегорій до символу. Цей процес поєднується з баченням світу як метаморфози: поет повинен проникнути в таємниці безперервних змін життя.

Герой барокових творів — здебільшого яскрава особистість із розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо обдарований і дуже часто шляхетний у своїх вчинках. Стиль бароко увібрав у себе філософські й морально-етичні уявлення про навколишній світ і місце людської особистості в ньому.

Серед найвизначніших письменників європейського бароко — іспанський драматург П. Кальдерой, італійські поети Маріно і Тассо, англійський поет Д. Донн, французький романіст О. д'Юрфе та деякі інші. Барокові традиції знайшли подальший розвиток у європейських літературах ХІХ-ХХ ст. У XX ст. з'явилася й літературна течія необароко, яку пов'язують із авангардною літературою початку XX ст. та постмодерною кінця XX ст.

Джон Донн

Посилання на біографію поета🔻

https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=8023

                      

Мету я втратив. Жити без мети,
Коли ти боягуз, – не зможеш ти.
За кожний хибний крок, за день в борні
На нас чекають муки престрашні,
Нам доля заздрісна готує кари,
А ми не відведем її удари.
Чи нам про вітер на морях благати?
Чи ще снігів на полюси додати?
Який нещасний нині чоловік!
А ким він був у попередній вік?
Він був ніщо! Та й ми – на що ми годні?
Хіба здолать нам злигодні природні?

!!!Переглянути презентацію, вивчити напам'ять вірш

(вірш можна здати за дзвінком у Вайбері 0635844610 

з 15.00 до 16.00 у будь-який день, крім вихідних)

12.04.2022

Контрольна робота № 5

Література доби Відродження

1. У перекладі з французької слово «Ренесанс» означає:

а) розквіт;

б) пишне буяння;

в) занепад.

2. В якій з європейських країн вперше почалася доба Відродження?

а) У Франції;

б) в Іспанії;

в) в Італії.

3. Як називається збірка віршів про кохання італійського поета доби Відродження 

Ф. Петрарки?

4. Як звали героїню ліричних творів Ф. Петрарки? 

а) Лоренса;

б) Лаура;

в) Люція.

5. Який вид комічного використовує М. Сервантес у своєму творі?

а) Гумор;

б) іронію;

в) сатиру.

6. Який період в історії світової культури називають добою Відродження?

7. Назвіть представників доби Відродження у галузі науки, літератури, мистец¬тва.

8. Що таке сонет?

9.Що означає поняття «вічний образ»? Наведіть приклади цих образів у світовій літературі.

10. На перший погляд, роман М. Сервантеса «Дон Кіхот» весела книга. А французький письменник В. Гюґо писав, що «за сміхом Сервантеса криються сльози». Підтвердіть чи спростуйте цю думку.

!!! Виконати контр.роботу, відповіді надсилати на пошту 

yunaumkina@gmail.com

07.04.2022

Мігель де Сервантес Сааведра"Дон Кіхот"

Порівняльна характеристика Дон Кіхота і Санчо Панси

Дон Кіхот і Санчо Панса - два, здавалося б, полярні світи - два абсолютно різнопланові персонажі, яких ніщо не може поєднувати.Але життя - річ непередбачувана, і ось справжній ідальго вже поряд зі звичайнісіньким селянином пліч-о-пліч ідуть шукати кращого життя, стають у нерівну боротьбу з жорстоким світом, змагаючись за добро і справедливість.Порівняльна характеристика персонажів показує ті протилежності, які притягнулися, не зважаючи на обставини.Дивно, як у постійній взаємодії двох діаметрально протилежних особистостей виникають спільні мотиви для діяльності, з'являється порозуміння та справжня дружба, готова йти на жертв для забезпечення благородних цілей.

Дон Кіхот	Санчо Панса
Походження
З благородної сім'ї, типовий ідальго, котрий отримав гучний титул, має привілеї дворянина, проте зовсім не має грошей	Бідний селянин. За життя збагатився дітьми, проте не має нічого більше. З родини хліборобів.
Зовнішність
Високий, худорлявий. Обличчя має різко окреслені риси. Фізично не підготовлений, дещо слабкий.	Низький, повний, з короткими ногами та чималим животом. Обличчя масне, гладке.
Заняття
Лицар	Зброєносець
Життєва мета
Благородна. Мріє захистити нещасних та знедолених, знищити зло та несправедливість.	Корислива. Бажає здобути посаду губернатора.
Риси характеру
Хоробрий, безстрашний, ідеаліст, романтик, розсудливий, освічений, добрий, співчутливий, мріє встановити чітку грань між добром і злом і стерти останнє з лицяземлі.	Боягуз, реаліст, людина слабкої волі. Корисливий, переслідує меркантильні інтереси, керується можливістю збагачення та наживи. Є прообразом «народної мудрості» без обов'язкової освіченості.
Символізм
Є символом віри у правду, добро та справедливість.	Є символом тверезої думки, адекватного світосприйняття.
Спільні риси
Дивакуваті, добрі, людяні, здатні на шаленство заради досягнення мети.

!!! Опрацювати таблицю, написати есе на тему 

"Дон Кіхот і Санчо Панса - "вічні" образи літератури"

Відповіді надсилати на пошту yunaumkina@gmail.com

05.04.2022

Мігель де Сервантес Сааведра"Дон Кіхот"

Тестові завдання за романом

 М. де Сервантеса « Дон Кіхот» 

  1. Роман «Дон Кіхот» був задуманий як пародія на: 

          
а) рицарську поезію;

б) рицарські романи; 

 в) історичні романи.

2. Що спричинило пригоди Дон Кіхота з Ламанчі? 

а) невміння вести господарство і прогодувати родину; 

б) читання рицарських романів;

в) спадкове божевілля у родині.

   3.    Як Дон Кіхот називав свою даму серця?  

 а) Діана; 

б) Джульєтта; 

 в) Дульсінея.       

 4.    Що правило Дон Кіхотові за шолом ( за романом Мігеля де Сервантеса «Дон Кіхот з                 Ламанчі»)? 

а) каструля;   

б) мідниця для гоління;  

 в) казанок.        

5.    Як порушники закону, яких визволив Дон Кіхот,  віддячили йому за своє визволення?               

а) пішли до Тобоса, щоб уславити його перед Дульсінеєю;

 б) побили його камінням та пограбували;

 в) чемно подякували і пішли своєю дорогою.

 6.   Хто висвятив Дон Кіхота в рицарі?  

 а) кастелян;    

б) король;  

 в) корчмар.        

 7.  Що чи кого Дон Кіхот сприйняв за 30 велетнів і вступив з ними у бій?               

а) селян;

 б) ченців;   

 в) вітряки.         

8.  Що запропонував Дон Кіхот Санчо Пансі, щоб той став його джурою?               

А) гроші;   

б) стати губернатором острова; 

в) дати рецепт чарівного бальзаму; 

г) дати  перечитати всі   його романи.          

9.  Про що розповідав Дон Кіхот козопасам під час їхньої зустрічі?               

А) про прекрасну Дульсінею;  

 б) про власну сім’ю;  

в) про минулі часи, коли існувало лицарство;   

г) про власні подвиги.       

10.  Що трапилося з Дон Кіхотом під час зустрічі з погоничами з Янгуаса?              

А) його та Санчо Пансу побили погоничі за те, що кінь Росинант « залицявся» до їхніх                           кобилиць;  

б) його та Санчо Пансу запросили до чарівного замку;    

в) Дон Кіхота і Санчо  Пансу запросили на лицарський турнір.          

11. Чим уявлялася корчма Дон Кіхоту, в стінах якої він готував  цілюще зілля?             

А) фортецею;  

б) замком;  

в) хатинкою з чарівниками.       

12. Чому Дон Кіхот напав на похоронну процесію?              

А) щоб помститися за шляхетного лицаря;    

б)щоб допомогти подорожнім дістатися місця  призначення; 

в) щоб помститися за прекрасну даму.

!!! Виконати тестові завдання, переслати на пошту yunaumkina@gmail.com

      

31.03.2022

!!! Опрацювати біографію письменника за підручником, читати роман.

Посилання на твір 🔻

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=277

Посилання на фільм🔻

https://youtu.be/xvxukgXties

29.03.202231

Тест "В. Шекспір " Ромео і Джульєтта"

1. Назви епоху, коли жив і творив В.Шекспір. 

2. Що лягло в основу сюжету драми В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта»?

3. Жанр твору «Ромео і Джульєтта» 

4. У якому місті розгортаються події, описані у творі? 

5. Де відбувається перша зустріч Ромео та Джульєтти? 

6. За що князь Ескал засудив Ромео на вигнання з верони? 

7.  Прізвище Джульєтти. 

8. Хто розповів жителям Верони усю правду про Ромео і Джульєтту?

9. Що роблять сім’ї Монтеккі та Капулетті на знака примирення?

10. Кому з героїв належать такі слова: «Лише твоє ім’я – мій ворог лютий;

А ти – це ти…»? 

11. Кого з персонажів п’єси синьйора Капулетті характеризує як

«найкращу квітку у квітниках Верони»? 

12. Хто є найбільш комічним персонажем трагедії В.Шекспіра «Ромео і

Джульєтта»? 

!!! Опрацювати тести (усно). 

Написати твір-роздум за трагедією В.Шекспіра 

"Чи справді кохання сильніше ніж смерть?

Відповіді відсилайте на мою пошту yunaumkina@gmail.com

24.03.2022

          

!!! Скласти композиційну схему трагедії

Експозиція - зав'язка - розвиток дії - кульмінація - розв'язка - епілог

Відповіді відсилайте на мою пошту yunaumkina@gmail.com

22.03.2022

Театр "Глобус" у Лондоні

Творча діяльність Вільяма Шекспіра, що тривала останнє десятиріччя XVI століття і перше десятиліття XVII століття, відноситься до епохи пізнього англійського Відродження. У цей час Англія, досягла значного політичного могутності, гостро переживала кризу переходу від феодальних суспільних відносин до буржуазних. Соціальна життя відрізнялося надзвичайної насиченістю. У великих містах театр мав велике значення. 
Акторські колективи (трупи) існували в Англії здавна, але лише з 70-х років XVI століття складається професійний народний театр, що має постійні приміщення. Спочатку діяльність таких театрів була орієнтована на вузьке коло глядачів: монархів і впливових вельмож. Але в другій половині XVI століття кількість народних театрів значно збільшується. 
Перше в Англії приміщення, призначене спеціально для театру, було споруджено поблизу Лондона в 1576 році теслярем Д. Бербедж, який і керував трупою протягом наступних двадцяти років. 

Після смерті Бербеджа, його сини збудували за Лондоном нову будівлю, яка в основному повторювало конструкцію свого попередника. Театр називався «Глобус», і слава про нього дійшла до наших днів (він згадується в п'єсі Шекспіра «Гамлет»). У «Глобусі» Шекспір ​​поставив більшість своїх п'єс. 
Театральні трупи зазвичай налічували не більше 12-15 осіб, що пояснюється браком грошей. Іноді одному виконавцю доводилося грати дві або навіть три ролі. Жіночі ролі виконувалися юнаками, і лише в 1660 році в ролі Дездемони вперше виступила жінка. 
Публіка, відвідувала театр, була дуже різноманітною. Це були не тільки дворяни, але і торговці, прикажчики, шинкарі, яким доводилося стояти в партері, оскільки місця там коштували дешево. Багаті глядачі розташовувалися в ложах. 
Судячи із збережених історичних відомостей, публіка дуже жваво відгукувалася на події, що відбувалися на сцені. Сюжети п'єс часто запозичувалися у італійських новелістів, англійських істориків, античних драматургів, але трактувалися відповідно з політичними інтересами і смаками публіки, яка займала партер. 
Народний театр швидко і гостро реагував на найважливіші події суспільного життя. Англійська драма того часу поряд з іншими ролями виконувала роль сучасної газети. У дні вистав міста ставали дуже жвавими. 

Трагедія В.Шекспіра "Ромео і Джульєтта"

Серед багатьох всесвітньо відомих творів В.Шекспіра ледве не надзвичайною та популярною є трагедія “Ромео та Джульєтта”. Цей твір відноситься до раннього періоду доби Шекспіра. Саме тоді у його п’єсах з’явилися ніжні і водночас мужні люди, котрі готові боротися за своє особисте щастя. Вперше п’єса була поставлена в 1595 році, вона і сьогодні продовжує хвилювати нас, і сьогодні ми поринаємо в цю незабутню атмосферу кохання, страждання, ненависті та щастя. Тема, яку піднімає автор, – трагічно перерване кохання.

А що таке кохання? Кохання для героїв поеми – це рушійна сила їх вчинків. Воно стає головним і єдиним змістом їх життя. А вірність та відданість закоханих затверджує велику цінність цього почуття. “Мене перенесла сюди любов. Її не зупиняють стіни”. Але для нас кохання – це “вічна тема”, найбільше з чудес світу, якому неможливо дати яке – небудь пояснення. Це особливий стан душі людини, це світло, яке освітлює людську душу, це праця серця й розуму, котра додає сірим життєвим будням яскраве забарвлення, це певний сенс, пробуджуючий творчі сили й натхнення. Кохання було оспіване багатьма поетами в різні часи. Однією з найяскравіших та незвичайних сторінок є повість про “Ромео та Джульєтту”, яка допомагає нам збагнути світ, перебороти всі труднощі та злигодні, які зустрінуться нам на шляху та відчути найвеличнішу на землі насолоду, ім’я якій – кохання.

Посилання на твір🔻

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=1

Посилання на фільми 🔻

https://www.youtube.com/watch?v=g0X7msTTDdI

Ромео + Джульєтта 🔻

https://rezka.ag/films/drama/3193-romeo-dzhuletta-1996.html

!!! Прочитати твір, переглянути фільми, залишити відгук у коментарях.🔻

17.03.2022

Шекспір Вільям

(1564-1616)

Англійський драматург, поет, який створив всесвітньо відомі сонети (1593—1600), драматичні твори: "Ромео і Джульєтта" (1594), "Гамлет" (1601), "Отелло" (1604), "Король Лір" (1606), хроніки, комедії. Усього Шекспір написав 37 п'єс, 154 сонети. Шекспір не вигадував сюжети своїх п'єс, він їх запозичав: з давніх історичних хронік, з п'єс попередників, з італійських новел. Персонажі п'єс Шекспіра — люди могутнього духу, мислячі, пристрасні. Персонажі Шекспіра вийшли за межі літературних творів, увійшли до галереї "вічних образів", що символізують вірне кохання (Ромео і Джульєтта), ревнивість (Отелло), прагнення справедливості (Гамлет).

Біографічні дані "актора із Стенфорда" небагаті: прожив у рідному місті до 21 року, потім залишив свою родину і поїхав на пошуки щастя до Лондона, був актором, драматургом, поетом, розбагатів, став співвласником театру "Глобус", на схилі літ повернувся у рідне місто і помер у день свого народження — 23 квітня.

«Шекспірівське питання» — питання, яке виникло внаслідок недостатності фактів з біографії В. Шекспіра. Це наштовхнуло деяких дослідників на думку, що Шекспіра як реальної особи взагалі не існувало, а всі його п’єси були створені різними авторами. Серед них називали імена філософа Ф. Бекона, лорда Ретленда, лорда Дарбі, лорда Оксфорда і навіть мореплавця В. Ролея. Свої міркування вчені-дослідники намагалися відстоювати за допомогою аргументації, не позбавленої деякої переконливості. Вони посилалися на те, що син простого торговця і чинбаря не міг так добре знати деталі придворного життя і світського етикету, які він відтворював у своїх п’єсах. Виходячи з відомого факту про те, що Шекспір здобув лише початкову освіту, вчені дивувалися, яким чином і коли він зміг так ґрунтовно вивчити стародавню історію та античну літературу, звідки йому були відомі твори зарубіжних авторів, не перекладені в той час англійською мовою.

У дослідників викликав подив і той факт, що Шекспір, який ніколи не залишав Англії, добре розумівся на морській справі, оснащенні кораблів, навігаційних приладах, про що свідчать його п’єси. Водночас дослідники звернули увагу й на той факт, що поряд з вражаючими знаннями в його п’єсах є численні фактичні помилки та нісенітниці. Це свідчить про те, що В. Шекспір — один із найзагадковіших письменників світу. Незважаючи на наведені аргументи проти авторства Шекспіра, глибокий аналіз його творчості показує, що твори, які друкуються під іменем Вільяма Шекспіра, належать одному авторові.

Посилання на фільм🔻

https://rezka.ag/films/drama/271-anonim-2011.html

15.03.2022

Сонети В. Шекспіра

Посилання на лірику 🔻

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=590

Посилання на відео🔻

https://youtu.be/U4Yo-wYP4ZM

!!! Вивчити напам'ять сонет Шекспіра

Розказати можна у відеодзвінку у Вайбері: 0635844610 з 16.00 до 17.00