!!! Тести нижче👇
27.01.2022
Джордж Оруелл
!!! Дати відповідь на запитання:
13.01.2022
Народився 25 червня 1903 року в Індії в містечку Мохітарі. Його батько на той момент працював в Індії в якості британського співробітника в одному департаменті. Навчався в школі св. Кипріяна, в 1917 році отримав іменну стипендію і до 1921 року відвідував Ітон Коледж. З 1922 по 1927 рік служив в колоніальній поліції в Бірмі, потім довгий час провів у Великобританії і Європі, живучи випадковими заробітками, тоді ж почав писати художню прозу і публіцистику. У 1935 році взяв собі псевдонім Джордж Орвелл. На час громадянської війни він перебрався до Іспанії і воював на боці ополченців. Ці події він пізніше описав у повісті «В честь Каталонії» (1937). У 1936 році одружився, а вже через шість місяців разом з дружиною відправився на Арагонский фронт громадянської війни в Іспанії У 1945 році була опублікована його сатирична повість «Колгосп тварин». Вона була присвячена переродженню революційних поглядів. За рік до смерті був опублікований найголовніший роман його життя «1984» Крім цього він написав безліч есе і статей на тему соціально-критичного розвитку суспільства. У роки Другої світової війни він працював коментатором Бі-бі-сі та готував широкий спектр передач політичного і культурологічного характеру. У Британії він жив, в основному, на острові Йюра зі своєю дружиною Ейлі. У подружжя була усиновлена дитина. Коли дружина Оруелла померла в 1945 році, він одружився повторно на Соні Бронел – помічниці редактора журналу «Горизонт». Цей шлюб тривав зовсім недовго. Дж. Оруелл помер в Лондонському госпіталі від туберкульозу 21 січня 1950 року.
Посилання на переказ твору "Скотоферма"🔻
https://www.ukrlib.com.ua/kratko-zl/printout.php?id=380&bookid=2
16.12.2021
Контрольна робота № 1
Посилання на тестову контрольну роботу👇
!!!Виконати контрольну роботу
до 21.00 19.12.2021
09.12.2021
«Срібна доба» російської поезії
На зламі ХIХ-ХХ ст. російська поезія, як і західна, теж переживає бурхливий розвиток. У ній домінують авангардистські й модерністські тенденції. Модерністський період розвитку російської поезії кінця XIX — початку XX ст. називають «срібною добою», російським поетичним ренесансом.
Ідейним підґрунтям розвитку нової російської поезії, став розквіт релігійно-філософської думки, який відбувається в Росії на межі ХІХ-ХХ ст. Нова філософія постає як критична реакція на позитивізм другої половини XIX ст. з його раціональним ставленням до життя як до факту буття виключно матеріального. Нова російська філософія, навпаки, була ідеалістичною, зверталася до ірраціональних сторін людського буття і намагалася синтезувати досвід науки, філософії та релігії. До основних її представників належать М. Федоров, М. Бердяєв, П. Флоренський, М. Лосський, С. Франк та інші, серед яких чи не найбільш безпосередній вплив на формування ідейної основи російського поетичного модернізму справив визначний російський мислитель і поет Володимир Сергійович Соловйов. Його філософські ідеї та художні образи стоять біля витоків російського поетичного символізму.
Упродовж «срібної доби» в російській поезії яскраво виявили себе чотири покоління поетів: бальмонтівське (яке народилося в 60-ті та на початку 70-х років XIX ст.), блоківське (близько 1880-го року), гумільовське (близько 1886 року) і покоління 90-х років, представлене іменами Г. Іванова, Г. Адамовича, М. Цвєтаєвої, Р. Івнева, С. Єсеніна, В. Маяковського, М. Оцупа, В. Шершеневича та багатьох інших.
Значна кількість російських письменників змушена була емігрувати за кордон (К. Бальмонт, І. Бунін, О. Купрін, Д. Мережковський, 3. Гіппіус, Саша Чорний та багато інших). Розгром російської культури та поезії «срібної доби» був остаточно довершений восени 1922 р. примусовим висиланням із радянської Росії за кордон 160 відомих вчених, письменників, філософів, журналістів, суспільних діячів, що поклало початок формуванню потужної еміграційної гілки російської літератури та культури.
Російська поезія «срібної доби» стала своєрідним підбиттям підсумків двохсотрічного розвитку нової російської поезії. Вона підхопила і продовжила кращі традиції попередніх історичних етапів розвитку і водночас вдалася до суттєвої переоцінки цінностей художніх і культурологічних пріоритетів, які спрямували її розвиток. В історії розвитку російської поезії «срібної доби» найбільш яскраво виявили себе три напрямки: символізм, акмеїзм, футуризм. Окреме місце в російському поетичному модернізмі початку XX ст. посідають так звані «нові селянські» поети, а також поети, творчість яких чітко не співвідноситься з певним художнім напрямом.
Символізм. Першим з нових напрямів з'явився символізм, який і поклав початок «срібної доби» російської поезії. Символізм (грецьк. умовний знак, прикмета) — літературний напрям кінця XIX — початку XX століття, основною рисою якого є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Символізм народжується у Франції.
Символізм протиставив свої естетичні принципи та поетику реалізмові й натуралізмові — напрямам, які він рішуче заперечував. Символісти не зацікавлені у відтворенні реальної дійсності, конкретного та предметного світу, у простому зображенні фактів повсякдення, як це робили натуралісти. Саме у своїй відірваності від реальності митці-символісти і вбачали свою перевагу над представниками інших напрямів. Символ є фундаментом усього напряму. Символ допомагає митцеві відшукати «відповідності» між явищами, між реальним і таємничим світами.
Точкою відліку російського символізму стала діяльність двох літературних гуртків, які виникли майже одночасно в Москві та Петербурзі на ґрунті загального зацікавлення філософією Шопенгауера, Ніцше, а також творчістю європейських символістів. Наприкінці 90-х років XIX ст. обидві групи символістів об'єдналися, створивши таким чином єдиний літературний напрямок символізму. Тоді ж у Москві виникає і видавництво «Скорпіон» (1899-1916), навколо якого групуються російські символісти. Російських символістів прийнято поділяти на старших та молодших (відповідно до часу їх вступу в літературу і через деяку розбіжність у теоретичних позиціях).
До старших символістів, які прийшли в літературу в 1890- ті pp., належать Дмитро Мережковський (їх головний ідеолог), Валерій Брюсов, Костянтин Бальмонт, Федір Сологуб та інші. Ідейне підґрунтя своїх поглядів старші символісти виводили переважно з настанов французького символізму, на який головним чином і орієнтувались, хоча повністю не відкидали і здобутків російської ідеалістичної думки. Молодий символісти, що вступали в літературу вже на початку XX ст. (Андрій Бєлий, Олександр Блок, В'ячеслав Іванов та інші), більше орієнтувалися на філософські пошуки власне російської ідеалістичної думки і традиції національної поезії, називаючи своїми предтечами поезію В. Жуковського, Ф. Тютчева та А. Фета.
Свою діяльність поети-символісти порівнювали з теургією (жрецтвом), а своїм віршам часто намагалися надати ознак ритуально-магічного тексту, схожого на заклинання. Зміст символічних образів передусім розрахований на те, щоб збуджувати в уяві слухача складну гру асоціацій, пов'язаних з відповідним емоційним настроєм і позбавлених чітко окресленої предметної основи. Особливого значення символісти надавали звучанню вірша, його мелодиці та звукопису, а також маловживаній поетичній лексиці. Звукопис вірша вони порівнювали з музикою, а остання асоціювалася для них із вершиною мистецтва і оптимальним засобом для вираження певного символічного змісту.
Символізм відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку російської поезії «срібної доби». Він, по-перше, повернув поезії ту значущість і той авторитет, які вона втратила в літературі реалізму, зорієнтованій на прозу, і, по-друге, заклав традиції, на яких зросли (сприймаючи або відштовхуючись від них) інші напрями розвитку російської поезії початку XX ст. і насамперед акмеїзм і футуризм.
Акмеїзм — модерністська течія в російській поезії 1910-х років, що об'єднала Миколу Гумільова, Анну Ахматову, Осипа Мандельштама, Сергія Городецького, Георгія Іванова, Михайла Зінкевича, Григорія Нарбута і «співчуваючих» Михайла Кузьміна, Бориса Садовського та інших митців.
Досить часто акмеїсти іменують свій напрям «адамізмом» (від першої людини, прабатька Адама, образ якого в цьому разі асоціювався з вираженням природного і безпосереднього, ясного погляду на життя — на противагу абстрагованому від реальності символізму. М. Гумільов визначав адамізм як «мужньо-винно-твердий і ясний погляд на життя». До течії застосовувався також термін М. Кузьміна «кларизм», яким поет називає «прекрасну ясність» як одну з основних засад нової поезії. Спершу рух виник у вигляді вільної асоціації кількох поетів, що відмежувалися від символізму, точніше від «Поетичної академії» В'ячеслава Іванова, на знак протесту проти його нищівної критики гумільовської поеми «Блудний син» (1911 p.). Молоді поети створили спілку під назвою «Цех поетів» (існував у 1911-1914 роках, потім відновив свою діяльність у 1920-1922 роках), що охопив широке поетичне коло (до «Цеху поетів» входив і О. Блок).
Акмеїзм, на думку його представників, був новим напрямом, що йшов на зміну символізму. Акмеїсти приймають символізм за свого «батька», але виступають проти його надмірного ірраціоналізму й містицизму. Мандельштам писав, що російські символісти «закупорили усі слова, усі образи, призначивши їх виключно для літургічного використання. Склалася дуже незручна ситуація — ні пройти, ні стати, ні сісти. На столі не можна обідати, тому що це не просто стіл. Не можна запалювати вогонь, тому що це, можливо, означає щось таке, що потім сам не будеш радий». Гумільов у зв'язку з цим протиставляв «звірину» природність акмеїзму символістській «неврастенії». «В акмеїстів, — зауважував з цього приводу С. Городецький, — троянда знову стала прекрасна сама по собі, своїми пелюстками, запахом і кольором, а не. своєю вигаданою схожістю з містичним коханням чи ще з чимось». Тому й поетика акмеїзму фактично не має абстрактної метафізики й незрозумілих міфологічних образів. Акмеїсти виступили за відображення земного, конкретного, предметного і ясного світу, з його формами, обрисами, барвами й пахощами, за ясність і конкретність слова. Звідси в акмеїстів підкреслена увага до предметних, зримих деталей, що не лише акцентують абстрагований зміст образу, а й наочно окреслюють його матеріальні, зримі ознаки, які часто в акмеїстів свідомо висуваються в центр сприйняття і поетизуються.
Уже в 1933 році О. Мандельштам визначав акмеїзм як «тугу за світовою культурою». І дійсно, поезія акмеїстів сповнена різноманітних культурних асоціацій, перегуків з культурними епохами минулого. Поети течії торкаються у своїх творах античності й середньовіччя (О. Мандельштам), світу слов'янської міфології (С. Городецький) та української культури й побуту (В. Нарбут), екзотики Китаю та Африки (М. Гумільов).
Історико-культурні,релігійні, літературні ремінісценції — одна з головних ознак акмеїстської поезії. Причому образи з різних пластів культури людства набувають в акмеїстів предметності, наочності, конкретики. (Ремінісценція у художньому творі — відгомін якихось мотивів, образів, деталей тощо з широко відомого твору іншого автора.)
Футуризм (від лат. — майбутнє) — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10-30-х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У 1909 році італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті друкує в паризькій газеті «Фігаро» перший маніфест футуризму. Сформований напрям швидко набуває популярності в Європі. Футуристська естетика базується на антитрадиційності. Футуризм відмовляється від художньої спадщини, протиставляє старій культурі нову антикультуру. Футуристи намагаються оновити мистецтво, літературні форми. Футуризм вважає за необхідне цілковите знищення синтаксису й пунктуації, скасування прикметників і прислівників, вживання дієслова лише в неозначеній формі.
На початку 1910-х років футуризм виникає і в Росії. Появу російського футуризму — незалежно від італійського угруповання — знаменують «Пролог егофутуризму» (1911) І. Сєвєряніна та збірка «Ляпас громадському смакові» (1913) поетів-кубофутуристів. Народження футуризму в Росії зумовила криза російського символізму і водночас бажання молодих, радикально налаштованих поетів відмежуватися від акмеїзму (якщо перших вони зневажливо називали «символятиною», то других — «зграєю Адамів»). Російські футуристи, так само, як і італійські, знищують «кордони між мистецтвом і життям, між образом і побутом», вони орієнтуються на мову вулиці, рекламу, міський фольклор і плакат.
Футуризм у Росії складався із чотирьох угруповань: «Гілея», або кубофутуристи, — В. Хлебников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, О. Гуро, О. Кручених, Б. Лівшиц; «Асоціація егофутуристів» — І. Сєверянін, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; «Мезонін поезії» — В. Шершеневич, Р. Івнев, С. Третьяков, Б. Лавреньов; «Центрифуга» — С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асеев, Божидар.
Обличчя російського футуризму визначали поети-кубофутуристи — найбільш радикальна й продуктивна група (назва запозичена від так званих художників-кубістів, що намагалися епатувати глядача, розкладаючи зображуване в найпростіші геометричні фігури — куби (звідки й назва), лінії, циліндри, прямокутники тощо. Саме діяльність кубофутуристів, або «будетлян» («провісників майбутнього»), як називав їх Хлебников, нерідко ототожнюється взагалі з футуристами в Росії. «Будетляни», як і митці групи Марінетті, оголошують війну традиції: у знаменитому маніфесті «Ляпас громадському смакові» вони вимагають «скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого... з пароплава сучасності». Пориваючи з минулим, яке уявляється їм тісним («Академія та Пушкін не зрозумівши за ієрогліфи»), кубофутуристи оголошують себе «обличчям нашого часу». Висувають вони й «нові принципи творчості». Так, поети-кубофутуристи відкидають правопис, пунктуацію, «розхитують» синтаксис. Вони розробляють нові типи рим (фонетична рима), опрацьовують нові ритми («Ми перестали шукати розміри в підручниках — кожний рух народжує новий вільний ритм поетові»), експериментують у галузі віршової графіки (фігурні вірші, візуальна поезія, автографічна книга). Футуристи наголошують на «словотворчості і словоноваціях» без обмежень. Одним з головних принципів футуристів було «слово як таке» або «самовите» слово, що видозмінює реальну мову. Таким чином, створюється мова «зарозуміла», яка, за висловом Велімира Хлебникова, є «майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може з'єднати людей». Основні принципи зарозумілої мови були вироблені на початку XX ст., у поетиці російських футуристів, зокрема відомих теоретиків футуризму — Олексія Кручених та Велімира Хлебникова.
Імажинізм. Імажиністи вперше заявили про себе 1919 року. Появу цієї течії в російській поезії спричинив модерністський напрямок імажизм (від франц. «образ»), який виник в Англії напередодні Першої світової війни і проіснував до середини 20-х років XX ст. Імажисти та імажиністи проголосили образ самоціллю творчості. Вони до певної міри нехтували змістом твору. Не можна стверджувати, що його зовсім нема, він є, але часто затьмарений каскадом дивовижних художніх засобів. Імажиністи вважали вірш «каталогом образів», вишуканим сплетінням метафор, епітетів, порівнянь та інших тропів. Теоретик російського імажинізму В. Шершеневич стверджував: «Вірш — не організм, а хвиля образів, з нього можна витягнути один образ, вставити десять». Імажиністи дозволяли собі також порушувати граматичні норми, деформувати розмір метричними перебоями, відмовлялися від звиклих строф, зверталися до вільного вірша — верлібру.
Літературні течії Срібної доби російської поезії
Символізм | Акмеїзм | Футуризм |
Почуття через знаки й символи | Ясність, вершина, відображення драматичної суперечності життя, трагізм доби | Майбутнє, заперечення здобутків попередніх літературних епох |
Д. С. Мережковський, З. М. Гіппіус, К. Д. Бальмонт, В. Я. Брюсов, Андрій Бєлий, Ф. К. Сологуб, О. О. Блок | М. С. Гумільов, А. А. Ахматова, О. Е. Мандельштам, С. М. Городецький | В. В. Каменський, В. В. Маяковський, Велимир Хлєбников |
Представники інших напрямів та течій | ||
Імажиністи-початківці: С. О. Єсенін, В. Г. Шершеневич. Нові селянські поети: С. О. Єсенін, С. А. Кличков, М. О. Клюєв, Олександр Ширяєвець. Поети, не пов'язані з певними течіями: В. М. Інбер, О. М. Толстой, М. І. Цвєтаєва, Саша Чорний, М. С. Шагінян, І. Г. Еренбург | ||
!!! Опрацювати матеріал, вивчити напам'ять вірш
02.12.2021
Гійом Аполлінер
Посилання на вірші👇
Р.М.Рільке
Посилання на вірші👇
!!! Опрацювати біографії поетів,
виразно читати вірші
25.11.2021
- що таке сюрреалізм, експресіонізм, футуризм та деякі інші «-ізми», якими вибухало мистецтво на початку XX ст.;
- про французького «короля поетів» XX ст., який подарував світові неперевершені взірці любовної лірики;
- про австрійського «Орфея XX століття», що його філософська лірика, за прогнозами деяких критиків, можливо, буде осягнута лише у прийдешніх століттях;
- про вірші, які відтворюють пульс доби перших аеропланів, і вірші, які наново відкривають світ античної давнини; про вірші-малюнки і «вірші-речі» та про інші цікаві подробиці поетичного життя початку XX ст.
СКАРБНИЦЯ ЕРУДИТА
Поетична мозаїка
Якщо у середині XIX ст. поезія перебувала у тіні могутнього розвитку прози й особливо класичного роману, що представляв цілісну картину суспільного й особистого життя, то вже на межі ХІХ-ХХ ст. криза раціоналістичної системи уявлень привела до поширення ліричного начала (зокрема - і у прозі), яке наголошувало на специфіці світосприйняття відокремленого від соціуму індивіда, на його безпосередніх контактах з природою, іншою особистістю, культурою тощо. На початку XX ст. поетична творчість як один із найпотужніших засобів мистецького самовиявлення розквітає у небувалому розмаїтті форм, перетворюється на експериментальний майданчик для апробації усіляких ідей щодо докорінного оновлення мистецтва. Мабуть, ніколи раніше в історії літератури не існувало такого багатства найрізноманітніших поетичних течій, шкіл, творчих програм, що співіснували у межах однієї доби. Ця доба подарувала світовій культурі плеяду яскравих майстрів слова. Провідна ж роль у поезії цього періоду належала авангардистським і модерністським тенденціям.
Авангардизм (франц. avant gardisme, від avant-garde - передовий загін) - умовний термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку XX ст. і рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки. Авангардистське мистецтво вирізняють життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціальної активності, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу, настанова на руйнацію естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною мовою.
Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм. Назва цієї течії походить від латинського слова expression що означає «вираження». Справді, для експресіоністів головним було не життєподібне відтворення дійсності чи всебічне пізнання світу, а увиразнення важливої емоції або ідеї, яке досягалося шляхом її навмисного загострення аж до гротеску. Ця течія розвивалася переважно у німецькомовних країнах у період від 1905 до 1925 р. Вона була своєрідною реакцією на гостру соціоісторичну кризу, що призвела до Першої світової війни, революцій та краху імперій у першій чверті XX ст. Експресіонізм з притаманним йому наголошенням на оголеній емоції потрясіння відбивав також кризу раціональних засад західної свідомості. Він набув розвитку не лише в літературі, айв образотворчому мистецтві (О. Ко-кошка, Е. Гекель, П. Клеє, Е. Мунк , Е. Нольде та ін.), кінематографі (Ф. Мурнау, Р. Вінс, Ф. Ланґ та ін.). Цікаво, що саме естетика експресіонізму надала в образотворчому мистецтві поштовх до інтенсивного розвитку плаката, а в кіно - тієї лінії, що згодом трансформувалася в маскультурі у так звані «фільми жахів». Представниками експресіонізму в літературі були Ґ. Гайм, Ф. Верфель, Ґ. Тракль, Ґ. Бенн та ін. Експресіоністська естетика справила вплив і на українських майстрів красного письменства, зокрема на М. Бажана. Провідними настроями експресіоністської лірики є жах, розпач, почуття болісної залежності сучасної особистості від соціальних та історичних зламів, очікування апокаліптичної катастрофи, відчайдушний пошук втрачених моральних засад буття. Поети, що належали до цієї течії, змальовували світ, охоплений злом, потворністю, хаосом, руйнівними силами. При цьому зовнішнє і внутрішнє буття зливалися: потрясіння ліричного «я» подавалося як потрясіння дійсності. Експресіоністську поетику вирізняють загострена емоційність, гротескність образів, «вибухове» слово, плакатність письма. До експресіоністської течії значною мірою була дотична творчість австрійця Ґеорґа Тракля (1887-1914). Доля цього митця була трагічною: не витримавши жаху Першої світової війни, він вчинив самогубство. У своїх віршах Ґ. Тракль створював картини світу, що перебуває у стані занепаду, розпаду, згасання. Ці картини, забарвлені настроями жаху й тривоги, очікуванням вибухів зла, оберталися в траклівській поезії, як у калейдоскопі. Слід підкреслити, що вони були не «фотографіями» зовнішнього світу, а елементами духовного стану ліричного героя.
Відтворення у нових художніх формах хаосу, спричиненого Першою світовою війною, визначало також поетику дадаїстської течії (її представники - Трістан Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Балль, Г. Арн, М. Янко та ін.).
Назва цієї течії походить від слова «дада». У «Маніфесті 1918 р.» її лідер Трістан Тцара пояснив: «Мовою негритянського племені Кру воно означає хвіст священної корови, в деяких регіонах Італії так називають матір, це може бути позначенням дитячого дерев'яного коника, подвійним ствердженням у російській та румунській мовах. Це може бути й відтворення незв'язного дитячого белькотіння. В усякому разі - щось абсолютно безглузде...» Місцем народження дадаїстів не випадково стала Швейцарія -нейтральна країна, що дала притулок митцям з ворогуючих держав, яких об'єднували антивоєнні та анархістські настрої. «Ми знали, - проголошував той же Трістан Тцара, - що війну не припинити, якщо не вирвати її коріння. Всі вияви цієї так званої цивілізації нам набридли - самі її підвалини, її логіка, її мова. І ось обурення набуло таких форм, в яких гротескне й абсурдне брало верх над естетичними цінностями». Ідею протесту проти війни, тісно пов'язану з ідеєю бунту проти самих засад західної цивілізації, яка цю війну уможливила, дадаїсти увиразнювали у підкреслено антиестетичних, епатажних формах. Головним принципом дадаїстів була настанова на створення зразків «антимистецтва». Вони широко практикували безглузді сполучення слів і звуків, набори випадкових предметів, псевдомалюнки, використовували елементи звуконаслідування, «механічного» віршування - одне слово, все те, що викривало нісенітність буття. Одним із найважливіших художніх відкриттів дадаїстів був колаж.
Колаж (від франц. collage - букв, наклеювання) - технічний прийом в образотворчому мистецтві, який ґрунтується на введенні у твір різних за фактурою та кольором предметів: шматків газет, афіш, шпалер тощо. У широкому розумінні колаж - це включення за допомогою монтажу в твори літератури, театру, кіно, живопису, музики різностильових об'єктів або тем для посилення естетичного ефекту. Дадаїстська течія проіснувала недовго - від 1916 до 1922 р. Однак на її художні відкриття спиралися представники багатьох авангардистських течій, що виникали упродовж усього XX ст. (скажімо, хепенінг, перформанс, концептуальне мистецтво тощо).
Найближчим сусідом дадаїзму в культурному просторі був сюрреалізм - одна з найпотужніших авангардистських течій першої половини XX ст. (в яку, до речі, влилися і деякі дадаїсти). Слово «сюрреалізм» буквально перекладається з французької як «надреалізм». Теоретики цієї течії трактували «надреальне» як царину «абсолютного», що є «водночас реальністю і Мнргнням, духом і світлом, поза всіма протилежностями і окремішностями...» (Г. Пікон). Сюрреалістська течія виникла у 10-20-і роки XX ст. у Франції. її найяскравішими представниками у літературі були І А. Бретон, Л. Араґон, Ф. Супо, Поль Елюар, А. Арто, Трістан Тцара та ін., в образотворчому мистецтві - М. Ернст, Г. Лрн, С. Далі та ін., у кінематографі - Л. Бунюель та ін. Засадничим принципом сюрреалістської поезії було «автоматичне письмо» - швидкісне, майже вільне від редагування перенесення на папір слів, уривків мовлення, асоціацій, образів, спонтанних «осяянь», нав'язливих видінь, що раптово здіймаються з глибин підсвідомого. Характерна для сюрреалістів настанова на занурення у глибинні психічні механізми людини (у сферу снів, марень, галюцинацій, кошмарів тощо) була по суті суголосна ідеям видатного теоретика та практика психоаналізу 3. Фройда. Поети, які належали до цієї течії, розвивали принципи асоціативної образотворчості, яка спиралася на практику несподіваного зближення віддалених реалій, завдяки чому, за словами Л. Араґона, народжувався «приголомшливий образ, що знищує світ». Чим віддаленішими будуть ці реалії, стверджував поет П. Реверді, тим могутнішим буде образ, тим більше буде в ньому «емоційної сили й поетичної реальності».
Одним з найталановитіших представників сюрреалізму був французький поет Поль Елюар (справжнє ім'я - Ежен Еміль Поль Грендель, 1895-1952). Цей лірик, як пише сучасний український учений Д. Наливайко, «не міг погодитися з тим, що поезія сходить до "автоматичного письма", він залишався чудовим ліриком... Він використовував сюрреалістську техніку, те ж "автоматичне письмо", "несподіване зближення образів" тощо, але це не призводило до витіснення ліризму, а, навпаки, надавало йому свіжості й проникливості, індивідуальної неповторності...» Згодом сюрреалістський рух поширився далеко за межами Франції. Під впливом його естетичних ідей перебували видатні поети інших країн: Пабло Неруда, П. Целан, В. Незвал, зокрема й українські майстри слова, як-от: П. Тім чина, Василь Барка, М. Хвильовий, М. Куліш та ін. Особливо цікаво трансформувався сюрреалістський художній досвід у поезії та драматургії іспанця Федеріко Ґарсіа Лорки (1898-1936). Трагічна розв'язка його життя (на злеті творчих сил Лорка був розстріляний франкістами) стала своєрідним символом долі митця доби тоталітарних режимів і воєн XX ст. У творчості Лорки сюрреалістські тенденції схрестилися з традиціями національної народнопісенної культури та здобутками вітчизняної барокової лірики. Внаслідок такого поєднання виник унікальний міфопоетичний світ, густо забарвлений «місцевим колоритом» і спрямований на відтворення «колориту духовного».
Мистецтвом майбутнього проголосив себе на світанку XX ст. футуризм (від лат. - майбутнє). Ця авангардистська течія особливо інтенсивно розвивалася у мистецтві та літературі 10-30-х років XX ст. Батьківщиною футуризму була Італія, його «хрещеним батьком» - італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті. Футуристська естетика ґрунтувалася на відмові від культурної спадщини («Ми вщент рознесемо всі бібліотеки, музеї»), епатажному, ба навіть підкреслено агресивному ствердженні художнього експерименту. При цьому ідея революції у мистецтві пов'язувалася з ідеєю «глобальної переробки Всесвіту». У своїй творчості італійські футуристи прагнули віддзеркалити енергію, динамізм, «техніцизм» сучасної цивілізації, представити свідомість «людини натовпу». Ось одна з характерних футуристських декларацій: «Оспіваймо натовпи, захоплені працею або повстанням; оспіваймо цехи та будови, осяяні електричними місяцями, заводи, підвішені до неба димами своїх труб... широкогруді локомотиви, що поглинають простір, запаморочливий літ аеропланів».
Культ сили, що його утверджували футуристи, був по суті поетичною реалізацією деяких ідей Ф. Ніцше, пов'язаних з його концепцією «надлюдини». Марінетті, до речі, згодом підтримав фашистську диктатуру Муссоліні. Цей зигзаг індивідуального шляху поета відбиває певну тенденцію в авангардистській літературі, а саме перехід окремих її представників від позиції заперечення старого світу та старої культури на позицію політично заангажованого мистецтва, яка у ряді випадків означала цілеспрямоване пристосування творчості до обслуговування тоталітарного режиму.
Футуризм вважає за необхідне повне знищення синтаксису та пунктуації, скасування прикметників і прислівників, вживання дієслова лише в неозначеній формі... Італійські авангардисти - за образну насиченість твору: "Тільки дуже образна мова здатна охопити всю багатоманітність життя та його напружений ритм". Рух життя слід відтворювати "ланцюгом асоціацій". Футуристи бажали створити так звану "бездротову уяву" та "вільні слова", завдяки чому можна виконати завдання мистецтва, як його бачили футуристи, -залишити у творі лише "неперервний ряд образів".
Настанова на образну насиченість поезії була також засадничим принципом творчої програми імажистів. Сама назва цієї течії, що склалася в англо-американській поезії у 10-х роках XX ст., засвідчує пріоритетність образу (англ. imagism, від франц. image - образ). Вірш усвідомлювався її представниками як ланцюг самодостатніх образів-асоціацій.
Головним теоретиком імажистської течії був англійський поет і філософ (учень мислителя А. Берґсона) Т.Е. Г'юм. Він висунув ідею створення поезії «чистої образності» за не-суттєвості тематики. Імажисти культивували «звільнений образ», що існує в асоціативному просторі, прийоми «точного зображення», яке ґрунтується на предметності, чіткості та ясності поетичної мови. З-поміж поетів, що відчули на собі вплив імажистської естетики, були Е.Л. Паунд, В.К. Вільямс, Д.Г. Лоуренс та ін. Деякий час а цією школою був пов'язаний естетичний пошук одного з найяскравіших поетів-модерністів, Нобелівського лауреата Томаса Стпернза І .типи (1888-1965). Творчість цього митця належить до найскладніших, майже езотеричних явищ літератури XX ст. У своєму творчому розвитку Еліот пройшов шлях від лірика, зосередженого на увиразненні глибокої кризи західної культури (кульмінацією цих настроїв стала поема «Спустошена земля», що містила відповідну до назви метафору духовного стану тогочасного західного світу), до митця, захопленого відкриттям джерел духовності у царині релігійного переживання та містичного одкровення. Впроваджуючи у свою лірику новації модерністської літератури (зокрема, елементи «потоку свідомості», гри з підтекстом і контекстом, монтажу), Еліот у той же час спирався на літературно-культурну традицію, художні та духовні досягнення класики. Зріла поезія цього митця розвивалася у річищі «неокласичної» модерністської поезії.
Неокласицизм (від грец. пеоз - новий і класицизм) - умовна назва для позначення тенденцій у поезії межі ХІХ-ХХ ст., що спиралися на «класичну норму», яка передбачала досконалість форми та ясність поетичної мови, пошук шляхів до гармонії духу, зосередженість на вічних, непроминущих засадах буття, настанову на успадкування культурної та літературної традицій, орієнтацію на кращі взірці мистецтва, створені у попередні епохи. Неокласичні тенденції простежуються в ліриці таких модерністів, як Т.С. Еліот, П. Валері, P.M. Рільке, О. Мандельштам та ін. Неокласична модерністська поезія стала вершинним явищем елітарної літератури XX ст.
Ще одним яскравим явищем елітарної модерністської лірики був герметизм. Ця течія, що розвивалася в італійській поезії у 20-40-х роках, спиралася на принципи «закритого», ізольованого від світу мистецтва. її представники -Дж. Унґаретті, Е. Монтале, С. Квазімодо та ін. Для герметизму була характерна спрямованість до виявлення символічних можливостей поетичного слова, що має передати читачеві най-ширші контексти зовнішнього й внутрішнього світів. Внаслідок багатозначності образів герметичний твір припускав водночас кілька тлумачень і нерідко взагалі не підлягав осягненню в межах традиційної логіки.
Авангардистські та модерністські тенденції розвивалися і в поезії західних слов'ян. Так, у польській поезії склалася модерністська група «Скамандр». її естетична програма передбачала орієнтацію на літературну традицію, наближення тематики й мови поезії до щоденного життя. Найталановитішим представником цієї групи був Юліан Тувім (1894-1953) - поет, що зажив слави справжнього віртуоза слова. Його лірика вирізнялася вітальною спонтанністю, пафосом життєствердження, поєднанням оновленої романтичної традиції з самобутнім національним колоритом. У полі модерністського впливу розвивалася також творчість польського поета Константи Ідельфонса Ґалкинського (1905-1953). Його поезія характеризується поєднанням апо-Каліптичних передчуттів та іронічної гри, ліричної стихії та Майстерного зображення побутових деталей.
У чеському літературному житті суттєву роль відігравав поетизм - модерністська течія, що поширилася у 20-30-х роках XX ст. (її представники - В. Незвал, Ф. Галас, Я. Сейферт Та ін.). Ця течія увібрала естетичний досвід сюрреалізму та футуризму, проте більшою мірою, ніж європейський авангард, вона була орієнтована на широкий читацький загал. Пошук нових засобів естетичного самовираження поєднувався у пое-тистів з настановою на передачу «радості життя». Поетизм сприяв посиленню ліризму, емоційної безпосередності, розвитку вільного асоціативного мислення та нових віршових структур у чеській поезії.
Художні відкриття авангардизму й модернізму визначили шляхи розвитку поезії у XX ст.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Схарактеризуйте особливості розвитку західної лірики у першій половині XX ст.
2. Що таке авангардизм? Чи можна, на вашу думку, вважати, що він насправді є «передовим загоном» мистецтва?
3. Схарактеризуйте особливості естетики експресіонізму.
4. Що було характерним для творчої програми дадаїстів?
5. На які принципи спиралися сюрреалісти?
6. Як реалізовувалася настанова на створення «нового мистецтва» в естетичній платформі футуристів?
7. На яких принципах ґрунтувалася естетика «імажизму»?
8. Що таке «неокласицизм»?
9. Які риси притаманні естетиці «герметизму»?
10. Розкажіть про відомі вам модерністські течії та угруповання у західнослов'янській поезії.
11. Які напрями та течії, розглянуті у цьому розділі, набули розвитку в українській поезії першої половини XX ст.?
!!! Опрацювати матеріал, дати відповіді на будь-які три запитання
18.11.2021
М.О.Булгаков
"Майстер і Маргарита"
Жанр “Майстер і Маргарита”: містичний, філософський, сатиричний, фантастичний, «магічний реалізм» За формою – роман у романі (Булгаков пише роман про майстра; майстер пише роман про Пілата; Левій Матвій пише про Ієшуа)
Тема “Майстер і Маргарита” – Етична відповідальність людини за свої вчинки
Ідея “Майстер і Маргарита” – 1) Пошук істини неможливий без терпіння мужності, кохання. В ім’я кохання і віри Маргарита долає страх і перемагає обставини.
2) Хід історії не міняє людську природу: Іуди і Алоїзії існують у всі часи.
3) Письменницький борг – повернути людині віру у високі ідеали, відновити істину всупереч обставинам життя.
У романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» зло виконує функцію добра, перебравши на себе чужі повноваження.
Події в московській частині роману відбуваються у Страстний тиждень з 1(середа) по 4 травня 1929 року, а нічний політ доводиться в ніч на Пасхальну неділю 5 травня.
Єршалаїмські події – суд над Ієшуа і страта відбуваються в п’ятницю 14 нісана. Попутно згадується, що Ієшуа приїхав в Ершалаїм в середу, 12 нісана, а закінчуються єршалаїмські події вранці в суботу 15 нисана. За староєврейським календарем це могло бути у 29-ому р.
«Майстер і Маргарита» проблематика
філософські та моральні: існування Бога; морального вибору; взаємин особистості з владою; віри та безвір’я; кохання; честі та справедливості; бездуховності, міщанства; співвідношення добра та зла; совісті та мистецтва; кар’єризму.
«Майстер і Маргарита» герої твору
Герої «єршалаїмського світу» Реальні герої Москви 1930-х рр. Фантастичні герої Герої, пов’язані з темою кохання, мистецтва
Ієшуа, Пілат, Каїфа (первосвященик), Марк Щуробій, Левій Матвій, Юда Берліоз, Бездомний, Латунський, Варенуха, Римський, Поплавський та ін. Воланд, Азазелло, Коров’єв, кіт Бегемот, Ґелла Майстер, Маргарита
«Майстер і Маргарита» місце та час дій
Художній час
Теперішнє Минуле Майбутнє
Москва 30-х років Єршалаїм (Космос, який відкривається майстру)
Художній простір
Земний світ (мікрокосм) Біблійний світ (символічний) Космічний світ
(макрокосм)
Москва 30-х років
(зовні — цілком благополучне суспільство, а насправді — світ абсурдного існування, де зникають люди, переслідуються творці, ніхто не вірить у Христа )
Єршалаїм
(зовні — оплот державної влади, а насправді — духовно нице суспільство, втілення насильства, що карає за будь-яку віру, окрім віри в кесаря)
Воланд і його почет (зовні — як люди, а насправді — це диявол і його демони)
М.Берліоз – голова МАССОЛІТу
Іван Бездомний – поет
критик Латунський
Степан Лиходєєв – директор вар’єте
фін директор – Римський
адміністратор Варенуха
бухгалтер Ласточкін
конферансьє Бенгальський
буфетник Андрій Фокич Соков
професор психіатрії Стравінський
Никанор Іванович Босий – голова житлового товариства буд. № 302-біс
голова акустичної комісії московських театрів Семплеяров
Поплавський – дядечко Берліоза
Наталя – покоївка Маргарити
Микола Іванович –сусід Маргарити
Алоїзій Могорич – зрадник майстра
Понтій Пілат – прокуратор Іудеї
Ієшуа – мандрівний філософ
Марк Щуробій – центуріон
первосвященик Каїфа
Афраній – начальник тайної поліції
Левій Матвій – учень Ієшуа
Іуда – зрадник
Ніза
Воланд
Азазело
Коровєв -Фагот
кіт Бегемот
Абадонна
Історія створення “Майстер і Маргарита”
Відомо шість редакцій твору. Спершу письменник хотів написати «роман про диявола» — сатиричну фантасмагорію із вставною новелою про Христа і Пілата. Варіанти назв роману були такі: «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В (…)», «Гастроль (Воланда)», «Інженер з копитом» тощо.
1931—1932 рр. у роман увійшли образи майстра і Маргарити, а 1937—1938 рр. з’явилася остаточна назва — «Майстер і Маргарита».
Джерела роману
Реальні факти життя Булгакова та історії СРСР у 1920—1930 рр. Життя в СРСР у 1920—1930 рр., мистецькі організації, побут городян, репресії, долі митців тощо. Життя Москви та Києва, двох міст, з якими найбільше пов’язана діяльність митця. Враження від творів мистецтва («Демон», «Шестикрилий Серафим» М. Врубеля, полотна В. Васнєцова у Володи-мирському соборі у Києві, художня панорама «Голгофа» тощо).
Книжні. Е. Ренан «Життя Ісуса», Г. Сенкевич «Куди йдеш», А. Франс «Прокуратор Іудеї», Й. В. Ґете «Фауст», Гофман «Малюк Цахес», «Золотий горнець», твори М. Гоголя, філософія В. Соловйова, твори Ф. Достоєвського
Міфологічні. Євангельські легенди про Ісуса Христа, Понтія Пілата, Іуду та ін. Біблійні міфи про Диявола та поєдинок Христа з ним. Слов’янські міфи про відьом, демонів, нечисту силу. Європейські міфи (німецька легенда про народження Пілата, швейцарська легенда про неспокій Пілата і його муки тощо). Апокрифи (різні трактування долі Іуди, Пілата та інших біблійних персонажів)
!!!Написати твір-роздум за однією з тем👇
1. Роль "єршалаїмського тексту" для розвитку сюжету твору.
2. Проблема особистої совісті в романі.
3. Хто є головним героєм твору? Поясніть свою думку.
11.11.2021
М.О.Булгаков
"Майстер і Маргарита"
Посилання на твір👇
https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=13
Посилання на фільм👇
!!! Читати роман, переглянути фільм
04.11.2021
М.О. Булгаков
(1891-1940)
Російський письменник, драматург, есеїст, критик, журналіст. Булгаков народився у Києві на Андріївському узвозі, № 13 — тепер тут знаходиться літературний музей його імені.
Тяжіння до літератури було з дитинства, вдома ставили вистави, писали вірші, прозу. Київський університет (медичний факультет) Булгаков закінчив з відзнакою, певний час працював лікарем. З вражень його медичної практики виникає цикл оповідань "Нотатки юного лікаря" (1925—1926).
З 1921 року Булгаков оселяється в Москві, де йому судилися як поневіряння, так і створення шедеврів: "Біла гвардія" (1924—1925), "Дні Турбіних" (1925), "Майстер і Маргарита" (1928—1940), "Життя пана де Мольєра" (1932-33).
Булгаков поєднує у собі талант сатирика, фантаста, реаліста, тому творчість його відносять до школи "магічного реалізму". Проблеми, яких торкається письменник у своїх творах, особливо в романі "Майстер і Маргарита", є "вічними": боротьба добра і зла, питання життя і смерті, життєві цінності людини. Автор ніколи не обходив гострих проблем сучасного йому життя, тому часто ставав об'єктом жорстокої критики, і за життя йому не вдалося опублікувати більшість своїх творів. Твори Булгакова як тоді, так і тепер, викликають інтерес, полеміку і діаметрально протилежні оцінки.
!!!Опрацювати біографію письменника, читати роман "Майстер і Маргарита"
Шановні учні 11 класу!
Дякую вам за 7 років цікавого спілкування!
Бажаю вам здійснити ваші мрії
і зробити ваше майбутне життя цікавим і наповненим!
В цьому вам залюбки допоможе книга: надихне, розрадить, звеселить.
Пам'ятайте, що саме книга розвиває МИСЛЕННЯ
і заведіть собі гарну звичку - читати щодня.
Бажаю вам успіху!
Щиро ваша, Юлія Михайлівна Лук'яненко.
🔻
https://www.youtube.com/watch?v=0SKqgL2cCLw
12.05.2022
Повторення
!!! Розгадати кросворд
05.05.2022
Підсумкова контрольна робота
Рівень 1 –
Тести (0,5 бала за правильну відповідь)
11. Виберіть
представників Просвітництва
22.
«Перевтілення» за жанром
33.
Гете – представник
… літератури
44.
Що лежить в основі
модернізму
5. Справжнє
прізвище А. Ахматової
а) Земська
6. Представником кубізму є…
Рівень 2 (1 бал за правильну відповідь)
7.
Встанови
відповідність між автором та твором:
1
|
Гете
|
А
|
«Майстер і
Маргарита»
|
2
|
Ф. Кафка
|
Б
|
«Зарізана голубка
і водограй»
|
3
|
М. Булгаков
|
В
|
«Київ»
|
4
|
Г. Аполлінер
|
Г
|
«Фауст»
|
5
|
А. Ахматова
|
Д
|
«Перевтілення»
|
6
|
В. Маяковський
|
Е
|
«Послухайте!»
|
1
|
А
|
Прихід повіреного
|
2
|
Б
|
Зустріч з
батьками через 14 днів
|
3
|
В
|
|
4
|
Г
|
Грегор прокинувся
і обернувся на комаху
|
5
|
Д
|
Грегор-комаха
втрачає зір
|
6
|
Е
|
Поселення
пожильців
|
9. В чому сенс пьеси Б.Брехта "Матінка Кураж і її діти"або повісті Е Гемінгвея "Старий і море"?
10. Яка сюжетна лінія роману "Майстер і Маргарита" є для вас найцікавішою і чому?
Рівень 4 (3 бали)
!!! Виконати контрольну роботу,
відповідi надсилати на пошту
yunaumkina@gmail.com
У другій половині XX ст. змінюється суспільна культурна атмосфера у світі. Пом'якшення клімату, бурхливий розвиток науки і техніки позначилися на всіх сферах життя і мистецтва. Важливою подією 60-х років став вихід людини в космос, що змусило світ замислитися над долею цивілізації. З освоєнням зоряного простору людство почало пов'язувати нові проекти перетворення дійсності. У.Еко назвав 60-і роки "пробудженням від важкого сну з кривавими картинами й сценами численних убивств". Однак світові не вдалося розв'язати всі свої проблеми. Духовне піднесення заступив трагізм загрози екологічної кризи та ядерної катастрофи. Найбільшою подією кінця XX ст. став крах соціалістичної системи, що привело до зміни географічних та економічних кордонів, пошуків нових засад співіснування різних держав; цей процес триває нелегко, що пов'язано зі складністю зміни суспільних форм і свідомості, однак головний результат XX ст. — усвідомлення людством згубності насильства у всіх його проявах і взаємозалежності всіх на планеті.
Світовий прогрес другої половини XX ст. визначився передусім розвитком західної цивілізації, що мала як переваги, так і недоліки. З одного боку, люди отримали сучасну техніку, поліпшились умови життя, а з іншого — цивілізація почала поглинати особисті інтереси, негативно впливаючи на моральний
• стан суспільства. Посилюється загальна відчуженість, дійсність перетворюється "на механічний театр-маріонеток, де режисером виступила пані Машина" (А. Камю). Урбанізація призводить до знеособлення людини, яка почуває себе "дуже незатишно у холодному Всесвіті"(У.Еко).
Постмодернізм (лат. past — префікс, що означає наступність; фр. moderne — сучасний, найновіший) — загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, головними рисами яких є показ зруйнованої свідомості, деформованої дійсності, задушливої атмосфери епохи.Кінець XX ст. викликав занепокоєння у багатьох представників культури. Відчуженість людини, зміна суспільних устоїв, бурхливий розвиток цивілізації, відмова від колишніх ідей поставили нові запитання: що буде з людиною і світом, куди прямує суспільство, як відновити моральні цінності? Тому центральним явищем літературного процесу другої половини XX ст. став перехід до постмодернізму, який філософ А.М. Фуко назвав "хворобливим дитям літератури кінця віку, сповненим лихих передчуттів, катастрофічності, страху перед дійсністю".
З'явившись у 1917 році, термін поширився наприкінці 60-х спершу для означення стильових течій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації та техніцизму, а невдовзі — у літературі та живописі. Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж.Дерріди, Ж.Батея, Ж.— Ф.Ліотара.
На Заході поява постмодернізму була зумовлена переважно вичерпністю індустріального суспільства — виникненням мультинаціональних монополій, комп'ютерної цивілізації, загрозою екологічної та ядерної катастроф, а також необхідністю оновлення модернізму. В літературах країн Східної Європи, на думку українського літературознавця Г. Сиваченко, це явище, крім того, виникло і як одна з небагатьох можливостей для письменника зберегти власну мистецьку й людську позиції, відстояти, бодай у такий спосіб, власний погляд на світ за умов потужного політичного та ідеологічного пресингу.
Постмодернізм — явище досить широкого масштабу, що виникає на основі тотальних технологій та ідеологій, проте не обмежується їх запереченням. Думка філософа Ж.Бодрійяра про те, що реальність "агонізує", стала крилатою серед постмодерністів. А.-М.Фуко ще в 60-х роках висунув питання: "Чи не вмерла вже сама людина?"
Герой літератури постмодернізму — людина, що загубилась у повсякденному бутті, втратила зв'язок із Всесвітом, гостро переживає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Вона не відає, куди йти, у що вірити, навіть про що думати й що відчувати, оскільки її думки й почуття здеформовані під впливом трагічної дійсності. Постмодернізм в образно-символічній формі відтворює загальній абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв'язків у світі, падіння людства у безодню, де немає шансів на спасіння.
Твори постмодернізму відрізняються особливою поетикою. Автор взаємодіє з текстом, як з цілим світом. Розуміння "тексту як світу" зумовлює численні ремінісценції, підкреслену цитатність, які, з одного боку, відтворюють дійсність у розбитих образах колишньої культури, а з іншого — нагадують про необхідність об'єднати "розірвані шматки реальності" в цілісну картину, віднайти втрачений зв'язок між подіями, думками, почуттями.
Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму набув прийом естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та літературними архетипами (прообразами) порушує глибинні зв'язки, замість морального підґрунтя — плазма бездуховності. У багатьох творах життя постає страшним театром, якимось апокаліптичним карнавалом. Літературна гра дає можливість переосмислити дійсність, більше того — переграти певні ситуації,, щоб знайти відповіді на складні питання. А коли гра поєднується зі сміхом, вона перетворюється на протистояння загальному абсурду. Відомий теоретик і практик постмодернізму італійський учений і письменник У.Еко вважає, що, "коли вже минуле неможливо знищити, оскільки його знищення веде до німоти, його слід-переосмислити іронічно, без наївності", позбавляючи людину страху від жахливого буття.
!!!Опрацювати статтю, скласти конспект
14.04.2022
ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС
"Стариган з крилами"
Проблеми твору “Стариган з крилами”
Сенс людського існування (не завжди гроші визначають якість та повноцінне життя; багатство духовного світу, прагнення до самовдосконалення – ось що наближає людину до осягнення сенсу людського існування).
Абсурдність, роз’єднаність сучасного суспільства (люди байдужі одне до одного, духовно роз’єднані; віра автора в те, що сила добра – в єдності, в спільності помислів).
Релігія і влада (Маркес дає зрозуміти, що церква не допомагає людям прозріти і подолати негаразди, а іноді й сама наставляє на шлях бездуховності, жорстокості, байдужості)
Особиста відповідальність кожного члена суспільства за свої вчинки і за все суспільство ( вміння об’єктивно оцінювати себе і середовище, боротися зі злом, жорстокістю, разом долати труднощі приведе до гармонії)
Проблема батьків і дітей (тільки взаєморозуміння, повага до старших, уміння реально оцінювати ситуацію застереже молодь від необачних кроків; любов, терпимість, поміркованість, мудрі рішення батьків ведуть до гармонії стосунків з дітьми, запобігають непередбаченим жахливим стосункам)
Філософський сенс зустрічі янгола з людьми
Оповідання «Стариган з крилами» – це тонкий і надзвичайно чутливий сплав почуттів у реальному та міфологічного вимірах. Жителі невеличкого селища Пелайо та Елісенда надзвичайно заклопотані своїми справами. Погода жахлива, дощ не припиняється уже впродовж трьох діб. У таку негоду подружжя знаходить на своєму подвір’ї старого, лисого жебрака, в подертому одязі, який не мав змоги підвестися через велетенські крила, які так природньо виглядали із-за спини. Коли люди трохи отямилися, дійшли висновку, щоб перед ними янгол. Парадоксально, та ми звикли уявляти собі їх зовсім по-іншому…Посланці Господні мають бути білосніжні, прекрасні, витончені…Усі життєві негаразди і біди є місцем для зустрічі з Богом. І цей Ангел теж прийшов в той момент, коли цього потребувала не лише родина Пелайо, але й усі жителі селища. Чому в такому вигляді? Напевно, щоб відобразити глибину душі і помислів цих людей. Адже, із прибуттям ангела ніхто з них не змінився, духовно не очистився, їхні серця не тягнулися до світла. Найвищою метою подружжя було матеріальне збагачення, жителів селища – побачити «дивину», люди завжди потребують вина і видовищ, отцеві – не втратити свою парафію. Ці люди просто звикли жити своїм приземленим безкрилим життям, зовсім не усвідомлюючи сутність людського призначення на землі. Мірилом людських взаємин стають не любов, повага, добро, а гроші, матеріальні здобутки
Цим оповіданням Маркес хотів людство попередити і показати, як близько ми до «безкрилої» катастрофи… Люди не здатні сприйняти високі, благородні істини, вони перебувають у полоні байдужості, корисливості, розрахунку. Але автор має надію на краще, тому ангел не помирає, а одужує і відлітає в піднебесся
!!! Написати єсе на тему: "Чи потрібні людям дива?"
07.04.2022
"Стариган з крилами"
Посилання на твір🔻
Посилання на відео🔻
!!! Опрацювати теоретичний матеріал,
прочитати оповідання
31.03.2022
- Що у старого, за його словами, було на вечерю:
- Про що любив читати у газеті старий:
- Що снилось старому:
- Як звали хлопця:
- Чиє життя старий вважав складнішим за
людське:
- На що вказувала птаха-фрегат старому?
- За що любив старий зелених черепах:
- Для чого старий пив жир акули:
- Коли старий почав розмовляти сам з собою:
- Чому човен старого відпливав далеко в море:
- Який випадок у морі старий вважав
найсумнішим:
- Про що, перебуваючи у морі, весь час жалкував старий:
- Старий сказав рибі, що не розлучиться з нею
, поки…
- Старий хотів, щоб риба повернула за течією.
Це означало б, що:
- Кому старий запропонував відпочити на човні:
- Чому рука старого не розгиналась:
- Чим пояснював старий страх декого з людей
залишатись у відкритому морі в маленькому човні:
- Якою за розміром була риба, що тягнула
старого у море:
- Чому старому було важливим впевнити рибу у
своїй силі:
- Яку обітницю дати пообіцяв собі старий:
- Кому молився старий:
- Про що згадував старий, розминаючи руку:
- Скільки тривав силовий поєдинок:
- Як називали старого після перемоги у
силовому поєдинку:
- Навіщо старий зв'язав два весла:
- Закінчіть речення: « Як добре, що нам не
доводиться вбивати..:
!!! Виконати тести для самоперевірки (усно),
Ернест Гемінґвей
(1899-1961)
Цей видатний письменник прожив незвичайне життя. Він отримав Пулітцерівську премію у галузі художньої літератури і Нобелівську (!) за літературу. Працював репортером на Громадянській війні в Іспанії та Другій світовій війні і керував Швидкою допомогою від Червоного Хреста в Італії під час Другої світової війни, де і був важко поранений.Письменник жив у Парижі, став частиною літературної течії “втрачене покоління” (як назвала їх Гертруда Стайн). Вижив у двох авіакатастрофах в Африці. Автор проживав у Кубі, Торонто, Чикаго, Кі Весті та багатьох інших. Він багато пив ... з такими людьми як Скот Фітцджеральд і Джеймс Джойс. Одружувався 4 рази.
Ось деякі факти його біографії:
- Ернест Гемінґвей народився в Оук-Парк, штат Іллінойс - передмісті Чикаго, який також був домом для Едгара Райса Берроуза.
- Письменник ненавидів свою матір, хоча був схожий на неї за характером. Малого Ернеста мама вбирала в сукні, щоб він і його старша на 2 роки сестра Марселіна була схожі на дівчаток-близнючок.
- Гемінґвей зустрів Селінджера під час Другої світової війни. Селінджер був у складі 12-го піхотного полку.
- Твір “Свято, яке завжди з тобою”, де було описане його життя в Парижі в 1920-х роках, не публікувалося до 1964 року, після смерті автора.
- Син Гемінґвея Патрік був мисливцем за крупною дичиною і мав сафарі - бізнес в Танзанії.
- Гемінґвей написав тільки одну п'єсу під назвою "П'ята колона"
- Гемінґвей був нагороджений Бронзовою зіркою за хоробрість у Другій світовій війні, коли був військовим кореспондентом.
- У ФБР є відкрита справа на Гемінґвея з часів Першої світової війни.
- Сестра, брат та батько письменника також вчинили самогубство.
- Віктор Гілл кілька місяців поспіль переслідував Ернеста Хемінгуея, вимагаючи від нього автографа.
"Старий і море"
"Мені ніколи не доводилось вибирати героїв, скорше, герої вибирали мене. Як і багато моїх попередників, я захоплювався людьми сильними, які підкоряють собі обставини",— писав Е. Хемінгуей.
Одного разу, коли рибалка та письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого й хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті "Старий і море".
Сюжет повісті дуже простий: старий рибалка Сант'яго, який живе надголодь, вийшовши в море, піймав найбільшу рибину за все своє життя, таку велику, що не може затягти її до човна і транспортує за бортом. Акули, які почули запах крові, потроху об'їдають велику рибину і, незважаючи на спротив старого рибалки, повністю її з'їдають. Човен Сант'яго повертається до рідного берега лише з кістяком риби, але на боці старого моральна перемога, бо він не скорився до самого кінця.
!!! Створіть власну презентацію (5-10 слайдів)
про життя і творчість Е.Гемінгвея
!!! Читати твір "Старий і море"
17.03.2022
Тестові завдання по темі "Література війни"
Запитання 1
Творчість Б.Брехта репрезентує літературу...
Запитання 2
Характерні ознаки “епічної драми” є …
Запитання 3
Країна, літературу якої представляє Г.Белль?
Запитання 4
У фіналі оповідання Г.Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." герой просить....
Запитання 5
У драмі немає жодного слова про нацизм чи Гітлера. Сучасний зміст драматург виразив через події
Запитання 6
Німа донька матінки Кураж гине тому, що...
Запитання 7
Твір "Матінка Кураж та її діти" закінчується тим, що...
Запитання 8
Твір "Фуга смерті" належить ..
Запитання 9
Який художній засіб покладено в основу композиції “Фуги смерті?
Запитання 10
Визначте образи-символи у творі П.Целана
Запитання 11
Образ хреста на стіні гімназії в оповіданні Г.Белля є символом
Запитання 12
"Сім разів стояло там - моїм письмом, латинським шрифтом, готичним, курсивом, італійським і рондо...." Що саме було написано на дошці рукою героя?
Запитання 1
!!! Виконайте тести і відповіді пришліть мені на пошту yunaumkina@gmail.com
10.02.2022
Бертольд Брехт
(1898-1956)
Німецький драматург, творець нового "епічного театру", з життєвою позицією революціонера — прагненням змінити світ. Вершини драматургії Брехта: "Добра людина з Саузана" (1938—40), "Матінка Кураж та її діти" (1939-41), "Життя Галілея" (1938-39).
У "Матінці Кураж..." автор звертається до подій Тридцятилітньої війни (XVII століття), намагаючись застерегти сучасників від війни у майбутньому. Брехт апелює до "маленької людини", до "натовпу", він упевнений, що долю людства визначає кожна людина, навіть "маленька".
Письменник проводить читача через "катарсис" (переживання й очищення), перевагу надає драмам, притчам, створює образи-алегорії.
Сутність "епічного театру" Брехта
Б. Брехт вважав, що в XX столітті боротьба за нафту, війни набагато більше впливають на долю людини, ніж нещасливе кохання до жінки друга, і тому театр повинен розкривати соціальні закономірності, пояснювати глядачеві, в якому суспільстві він живе, і викликати в нього бажання змінити дійсність. У його п'єсах часто буває так, що дія йде як розповідь про події. Актори спілкуються із глядачами, виходять із ролі, висловлюють власні думки. У деяких п'єсах розповідь веде оповідач. Він коментує хід дії, робить зауваження і т. д. Такими прийомами драматург намагається встановити з глядачем прямий контакт. Глядач не співпереживає героям, він констатує факти і робить висновки не на рівні почуттів, а на рівні думок і здорового глузду.
Посилання на текст п'єси 🔻
Посилання на телеспектакль 🔻
24.02.2022
Генріх Белль
(1917-1985)
Німецький письменник, лауреат Нобелівської премії (1972), активний учасник антифашистської "Групи-47", президент міжнародного ПЕН-клубу (1971-1976). Письменник завжди відстоював гуманістичні принципи, виступав проти будь-яких форм насилля. Генріх Белль змушений був брати участь у Другій світовій війні. Недалеко від Запоріжжя загинув у боях його власний батько. Белль бачив війну на власні очі, але ніколи не змальовує батальних сцен, героєм його творів є "маленька людина", яка не може протистояти тоталітарному тиску.
Письменник усвідомлював провину німецького народу за розв'язання війни і своїми творами намагався загасити міжнаціональну ворожнечу. "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа.." (1950), "Де ти був, Адаме?" (1951), "Більярд о пів на десяту" (1959), "Очима клоуна" (1964) стверджують найвищу духовну сутність людини.
"Подорожній, коли ти прийдеш у Спа.." (1950)
Тематика творів Генріха Белля антивоєнна. Він осмислює події Другої світової війни, роздумує над її наслідками та провиною німецької держави перед людством. Майбутній письменник намагався уникнути участі у війні, але "воєнна одіссея" його не оминула. Мав і поранення, і дезертирство, деякий час перебував у полоні. Генріх Белль побачив війну на власні очі, і йому було про що писати, але письменник свідомо уникає описів військових, батальних сцен. Його цікавить не стрілянина, а душа людини, яка змушена виконувати чужі накази. Німеччина уявляла себе супердержавою та намагалася диктувати усьому світові свої нелюдські правила життя. При цьому ніби спиралася на античні зразки. І Генріх Белль, ніби висміюючи фашизм, проводить паралелі між античністю й сучасною йому Німеччиною. Що означає обірваність фрази в назві оповідання — "Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, передай лакедемонянам, що ми полягли тут, вірні їхньому наказові"? Триста спартанців урятували життя еллінів, дали їм вийти з оточення, але самі полягли. Вони загинули як захисники. Генріх Белль обриває цитату з напису на могильному камені спартанців... Аналогія ніби є. Німці теж гинули, вони теж воювали. Але якщо спартанці стояли до смерті, щоб захистити людей, то німці, навпаки, втрачають життя, коли нападають на інші держави й винищують народи. Хизуватися тут нічим. Тому юнак в оповіданні не може придумати, за що ж він поліг, який напис мали б зробити на меморіальній дошці по його смерті.
Посилання на твір 🔻
Посилання на відео 🔻
https://www.youtube.com/watch?v=2qa1HAPUdxU
17.02.2022
Пауль Целан
(справжнє прізвище — Анчель) — австрійський поет і перекладач — народився 23 листопада 1920 року в Чернівцях (Буковина) німецькомовним євреєм румунського підданства. Його батько був небагатим комерсантом. Маленьке місто Чернівці (до 1944 року — Черновиці) мало дуже бурхливу історію: до 1775 року воно належало Молдавському князівству, після 1775 року — Австрії, з 1918року — Румунії.
Початкову освіту Целан отримує у народній школі (1926-1930), а з 1930 по 1938 роки відвідує греко-латинську гімназію. В юності поет захоплюється ідеями марксизму і анархізму. Літературні уподобання формувалися під впливом творчості Гофмансталя, Рільке. Потяг до поезії і самостійної творчості проявився дуже рано: перші вірші з'являються у 1934-1935 роках.
З 1938 року Целан у Франції вивчає медицину в медичній школі міста Тур, але з початком Другої світової війни вимушений повернутися додому, де продовжує навчання у Чернівецькому університеті (займається романською філологією).
З 28 червня 1940 року по 22 червня 1941 року перебував у радянському громадянстві (у 1940 році до Буковини вступають радянські війська, і Буковина приєднується до СРСР). Після встановлення радянської влади у Чернівцях поет пристосовується до нових умов життя: вивчає російську мову і працює перекладачем. Наступні три роки (1941 — 1944) Целан виживав в обстановці безупинного кошмару між життям і смертю, утратив усіх рідних, залишився живий лише завдяки чистій випадковості. У 1941 році Чернівці окуповують німецько-румунські війська, сім'я Целана потрапляє до єврейського гетто. Через деякий час батьки поета були депортовані до концтабору, звідки вони вже не повернулися. Сам Пауль Целан потрапляє до румунського трудового табору на примусові дорожні роботи, де, незважаючи на страшні умови, залишається живим.
У 1944 році він повертається до Чернівців і продовжує навчання в університеті (вивчає англійську мову і літературу). Целан збирає свій перший (ще машинописний) збірник поезій, куди увійшли як воєнні, так і найкращі довоєнні вірші. Восени того ж 1944 року зібрано другий (також машинописний) збірник. Обидва збірники були віддані на прочитання відомому буковинському поету Маргулу-Шперберу, який високо поцінував перші поетичні спроби молодого поета. Ранні поезії Целана були вперше надруковані у Румунії вже після смерті поета.
На початку 1945 року поет зволів не чекати милостей від нової адміністрації, перетнув радянський кордон і відновився в румунському підданстві.
Повоєнна Румунія нічим не відрізнялася від повоєнної Східної Європи — хіба що традиційний антисемітизм там був трохи сильнішим. Целан робив тихий дрейф до Заходу. У 1947 році він доклав зусиль і перебрався до Австрії. Як нащадок громадян Австрії і жертва Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське громадянство.
Целан у 1948 році перемістився до Парижа (де жив до кінця життя). "П'ятий пункт", що недавно гарантував смерть, тепер відкривав кордони — Європа каялася.
У Париж, інтелектуальну і літературну столицю Європи, він переїхав винятково з творчою метою — у свідомості західних людей постійне проживання за кордоном не асоціювалося з поняттями "зрадництво" і "зрада Батьківщини". У Франції Целан жив на правах постійно проживаючого іноземця, на французьке громадянство не претендував. Швидко здобута популярність, письменницькі та перекладацькі гонорари забезпечували йому пристойний рівень матеріального благополуччя. Інакше кажучи, кар'єра молодої людини із забутого Богом куточка карпатської землі була майже запаморочлива: живи й радій!
Доля розпорядилася інакше. Потрясіння часів війни, апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана й зрештою підкосили його. Таке відбувалося з багатьма євреями-інтелектуалами, які пережили Голокост, причому вже через багато років після війни. Тягар пережитого, начебто скинутий з пліч, не зникав — він повільно чавив і убивав випадкового втікача з зони смерті; це був свого роду "уповільнений геноцид", запізніла дія трупної отрути епохи небаченого людиновбивства.
Целан не страждав психічним розладом, не "списався" у вульгарному смислі цього слова. Він просто згорів, і не зміг уже знаходити більше сил для адекватного вираження того, що переповняло його випалене серце; піднявшись із дна на вершину, він волів не починати спуск... Пізнім весняним вечором 20 квітня 1970 року Целан кінчає життя самогубством, кинувшись з паризького мосту в Сену.
Остання книга віршів Целана, що вийшла посмертно, називалася пророчо — "Неминучість світла" (1970).
Найбільш відомий вірш Целана — "Фуга смерті" — вражає моторошною реальністю. Присвячена темі Голокосту, "Фуга смерті" поєднує в собі кілька ліричних жанрів. Деякі його вірші стали "знаменням XX століття". І в першу чергу це стосується його "Фуги смерті".
"Фуга смерті"
Чорне молоко світання ми п'ємо його надвечір
ми п'ємо його опівдні і зранку ми п'ємо його вночі
ми п'ємо і п'ємо
ми копаєм могилу в повітрі де лежати не буде тісно
Один чоловік живе в хаті він зі зміями грає він пише
він пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста
коса Маргарито
він пише це й з хати виходить і зорі блищать
і свистить він на псів
свистить на євреїв своїх і велить копати могилу в землі
і грати до танцю наказує нам
Чорне молоко світання тебе ми п'ємо вночі
ми п'ємо тебе зранку й опівдні ми п'ємо тебе надвечір
ми п'ємо і п'ємо
Один чоловік живе в хаті він зі зміями грає він пише
він пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста
коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіф ми копаєм могилу в повітрі
де буде лежати не тісно
Він гукає глибше рийте землю ви перші ви другі
співайте і грайте
він хапається заліза в кобурі він хитається
очі в нього блакитні
глибше лопатами рийте ви перші ви другі
грайте далі до танцю
Чорне молоко світання ми п'ємо тебе вночі
ми п'ємо тебе опівдні і зранку ми п'ємо тебе надвечір
ми п'ємо і п'ємо
Один чоловік живе в хаті твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіф він зі зміями грає
Він гукає солодше грайте смерті бо смерть
це з Німеччини майстер
Він гукає темніше торкайтеся скрипок ви злинете
димом в повітря
для вас є могила у хмарах де буде лежати не тісно
Чорне молоко світання ми п'ємо тебе вночі
ми п'ємо тебе опівдні смерть це з Німеччини майстер
ми п'ємо тебе зранку й надвечір ми п'ємо і п'ємо
Смерть це з Німеччини майстер очі в нього блакитні
він влучить у тебе свинцевою кулею він влучить точно
Один чоловік живе в хаті твоя золотиста коса Маргарито
Він нацьковує своїх псів на нас він дарує нам могилу в повітрі
він зі зміями грає і марить смерть це з Німеччини майстер
твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіф
(1948)
!!! Напишіть відгук на один з трьох творів
на пошту yunaumkina@gmail.com
24.02.2022
Комментариев нет:
Отправить комментарий